4. Сутність комунікативного підходу до навчання
іноземних мов полягає у тому, що сам процес
оволодіння мовою має бути своєрідною моделлю
процесу спілкування. Головне ж у комунікативному
навчанні – це спрямованість навчального процесу на
розвиток практичних умінь володіння мовою як
засобом спілкування у різноманітних життєвих
ситуаціях у залежності від мети спілкування, тобто
на формування комунікативної компетенції певного
рівня.
5. А відтак, вся організація навчальної діяльності
має певним чином відтворювати собою процес
моделювання принципово важливих параметрів
спілкування, таких як: особистісний характер
комунікативної діяльності суб'єктів спілкування,
стосунки та взаємодія мовленнєвих партнерів;
ситуація як форма функціонування спілкування,
змістова основа процесу спілкування; система
мовленнєвих засобів, які забезпечують
комунікативну діяльність, функціональний
характер засвоєння та використання мовленнєвих
засобів, евристичність. Зазвичай, такий підхід до
навчання іноземної мови називається
комунікативно-діяльнісним.
6. За комунікативно-діяльнісним підходом
спілкування виступає метою, способом і засобом
навчання іноземної мови. Цей підхід має глибоку
психолінгвістичну обумовленість: ґрунтується на
взаємозв'язку мови і мовленнєвої діяльності,
психології породження та розуміння
висловлювань і концентрується на мові як
системі та мовленні як діяльності з актуалізації
можливостей, що мова надає її носіям.
7. Мова пов'язана з потребами та умовами комунікації
людини, складає найважливіший аспект її соціальної
поведінки, займає певне місце у комунікативно-
пізнавальній діяльності. Немає сфери людського
існування, що не стосувалася б спілкування, яке,
опосередковане знаками, виступає у вигляді
комунікативної активності з власною стратегією
реалізації певних комунікативно-пізнавальних
завдань, а саме: привернути увагу співрозмовника,
зорієнтувати його у меті та умовах спілкування,
організувати смислове сприйняття співрозмовником
інформації; запевнити співрозмовника, викликати
його співчуття, підтримати його точку зору, тобто
вплинути у процесі спілкування на іншого/ інших
задля зміни його/ їх поведінки.
8. Реалізація діяльнісно-комунікативного підходу до
навчання іноземної мови здійснюється за умов
розвитку ініціативи учнів (learner autonomy),
навчання учнів «виробництву знань» (learner-
centered curriculum), організації роботи в малих
групах (learner-centered teaching), створення на
уроці атмосфери підтримки учнів (supportive
environment) та використання інтерактивних
технологій («навчання у співпраці», «метод
проектів»).
9. Практика свідчить про те, що залучення учнів до
активної комунікації в групі (усної чи писемної) в
атмосфері колективного спілкування на базі
комунікативних ситуацій надає можливість свідомо
засвоювати іншо- мовний матеріал, забезпечує
ефективний розвиток комунікативних вмінь і
навичок, підвищення зацікавленості учнів до
предмета, значно збільшує час спілкування на уроці.
Спілкування – головний ресурс, який робить ко-
лективну роботу привабливою з комунікативного
погляду. Під час групо- вої роботи відбувається
самонавчання і взаємонавчання. У процесі спільної
діяльності діти відчувають підтримку однокласників
і вчителя. «Мовленнє- ва взаємодія – це ключ до
організації спілкування іноземною мовою»
10. У сучасній школі широко використовуються
прийоми, розроблені за методикою активізації
можливостей і колективу (Г.О. Китайгородська, Т.М.
Смирнова): «Шеренги, що рухаються», «Карусель»,
«Коло в колі», «Натовп». Сприяють активізації
навчальної діяльності також такі інтерак- тивні
вправи, як «Ажурна пилка», «Мозковий штурм»,
«Мікрофон», «Карусель», «Дерево рішень» та інші.
Всі вони забезпечують самореалізацію особистості,
активізують творче і критичне мислення дитини.
Використан- ня інтерактивних технологій як засобу
реалізації діяльнісно- комунікативного підходу до
навчання іноземної мови створює великі мож-
ливості для розвитку іншомовних комунікативних
навичок учнів.