More Related Content
What's hot (20)
Viewers also liked (20)
Similar to зош №11 день вшанування воїнів афганців (20)
More from Анна Тараненко (20)
Recently uploaded (20)
зош №11 день вшанування воїнів афганців
- 1. Стільки років щасливої тиші, Та вривається голос в ефір, Що благає, нагадує, кличе: Захистіть, збережіть, люди мир! Кожен день, кожен час пам’ятайте, Скільки жертв нам війна принесла. Все, що можна, для миру віддайте! Збережіть для нащадків життя! 15 лютого відзначають скорботнийДень пам’яті воїнів- афганців. Сьогодніми згадуємо героїв цієї страшної війни. Ми повинні пам’ятати тих, хто не дожив і тих, хто цю війну пережив. Що ми знаємо про афганську війну? Можна розповістипро ту страшну, неоголошену війну, що розтяглась на довгих10 років, мовою цифр. Будь-яка війна у цифрах – це страшно і моторошно. 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянськихвійськових афганської війни. Для кожного з-понад 600 тис. тих, хто служив у Афгані , вона була і залишається «своєю». Для тих, хто не повернувся : 9511 убитих у боях, 2386 померлих від ран, 817 – від хвороб, 1739 тих, чиї життя забралиаварії і катастрофи. І для живих. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянськихлюдей, бо через Афганістан пройшло їх з України понад 160 тис. У цій війні загинуло понад 15 тис. наших солдатів, 35 тис. було поранено, тисячіпотрапили в полон. Для Водянської ЗОШІ – ІІІ ступенів №11 Добропільськоїміської ради день 15 лютого 2017 року став незвичайним, бо саме в цей день з ініціативи Білицького міського голови Заварзіна Олександра Тихоновича, депутатського корпусуБілицької міської ради та ветеранів – афганців святково відкрита меморіальна дошка Яцурі Олександру – воїну- афганцю, який в минулому був учнем Водянської школи, виконував свій військовий обов’язокв Афганістані та загинув при виконанні бойовогопольотуу 1985 році.
- 2. Ти — вічний біль, Афганістан, Ти — наш неспокій. І не злічить глибоких ран В борбіжорстокій І не злічить сліз матерів, дружин, дітей — Не всі вернулися сини із тих ночей… Учні , весь педагогічний колектив та працівники школи, воїни – афганці, мешканці селища та гості зібралися, щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, на афганській землі. Молоділюди йшли туди не за орденамиі медалями, свято вірячи, що виконують інтернаціональний обов’язок. Ідучиу пекло, вони вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя. Зі словами привітання та вдячностідо воїнів звернувся начальник відділення воїнського обліку солдатта сержантів запасу Добропільського ОМВК майор Руденок РоманОлексійович. Прошло уже так много лет, КогдаЯцура Саша здесь учился. Всегда он помнил тот родительскийзавет, Чтоб честно жил и Родинойгордился. Ці рядки присвятилагерою – афганцю та усім, хто виконував свій інтернаціональний обов’язокв Афганістані, учитель – ветеран педагогічної праці Овсяннікова Ніна Павлівна. Від імені воїнів – афганців до присутніх звернувся Стрєльцов Едуард, він закликав молодепокоління ніколи не забувати історії своєї Батьківщини, щоб у майбутньому не повторилосяминуле, побажав усім миру та злагоди.
- 3. Сьогодніминає 28 років від того, як закінчилася ця страшна війна в Афганістані для тисяч солдат і офіцерів, їхніх рідних та близьких. Минають дні, ідуть роки. Життя листки перегортає. А біль Афгану — навіки, В душі чомусь не замовкає. Я повернувся з тих завій, Але тривожать сни, як рани, Що ми ведемо смертний бій, І що товариш все ще з нами. В мертвих Афганських горах виконували свій обов’язок інаші хлопці – земляки, які закінчили ВодянськуЗОШ №11 у різні роки:Іванов Сергій, Лях Юрій, Давиденко Юрій, ЄвсегаАнатолій, Воробйов Володимир, Непайда Анатолій, Талаєв Валерій. Одні залишилися жити в нашій пам’яті, а інші живуть серед нас, ще молодічоловіки, сповненіенергії та сил. Але у їхніх серцях живе те, суті чого, на щастя, не знає більшість із нас. У їхніх душах все ще живе війна. І часом уночівони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скронь кулі, палає збитий в ущелині вертоліт. Пливе, наче вічність, здобутав бою, Хвилина мовчання. Натягнуті нерви, немов тятива, Пронизує пам’ять скорботапрощання. І сумно згасає, і тяжко сплива Хвилина мовчання. Вище піднімайте стяг Пам’яті, щоб ніхто в світі не зміг зробити вигляду, ніби він забув, як втрачали найдорожчихлюдей, забув, як чекали першого дня без війни.