ݺߣ

ݺߣShare a Scribd company logo

Волі народної дзвін: Легіон Українських Січових Стрільців

•Download as DOCX, PDF•
•
РОМЦ БКР
РОМЦ БКР
1 of 4
Download to read offline
Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Районний організаційно―методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради (пам’ятка) Черкаси ― 2015
2 Бій за гору Маківка став епізодом збройного протистояння на Східному фронті між підрозділами австро- угорської 55-ї піхотної дивізії генерала фон Фляйшнера, до складу якої входили 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських Січових Стрільців (УСС), та російськими військами 78-ї піхотної дивізії генерала Альфтана. Обидві сили прагнули оволодіти цією стратегічною висотою з метою контролю над селом Козьова (тепер Сколівського району Львівської області). Російські війська розпочали наступ на позиції українських Січових Стрільців на горі Маківка 29 квітня 1915 року, атакувавши їх з трьох сторін. Вони захопили перші лінії окопів та 114 полонених, але були відкинуті внаслідок артилерійського вогню з австро-угорських позицій та контратаки двох куренів Січових Стрільців. Втрати росіян того дня становили 572 осіб. Другий штурм центральної вершини Маківки був проведений 30 квітня – 1 травня 1915 року силами двох полків російської армії. Їм вдалося зайняти першу лінію окопів та зруйнувати дротові загородження супротивника, проте після цього російські війська потрапили під щільний вогонь Січових Стрільців, які невдовзі перейшли у контратаку і захопили 3 кулемети та полонили 173 російських солдатів. Це сповільнило початок атаки лівого флангу росіян. Загальний наступ останніх 1 травня призвів до першого захоплення вершини Маківки та полонення 588 солдатів австро-угорської армії. Залучивши резерви та артилерію, австро-угорські війська перейшли у контратаку, однак були відкинуті супротивником. Третя контратака стала успішною для австро-угорців – вони повернули вершину гори, а ввечері 1 травня залишки російських батальйонів відступили, залишивши на полі бою чимало вбитих. У денному звіті командування 55-ї дивізії австрійської армії відзначило вирішальну роль українських легіонерів у відбитті Маківки: «У дводенних боях вдалося ворогові добути частину становищ нашого відтинку. Аж тут, у
3 найгрізнішому моменті з’явилися українці… Із запалом, одушевлені правдивим патріотизмом, з розмахом, як шумна буря, якій ніщо опертися не може, кинулися молоді хоробрі сини тієї країни в обороні рідної землі на ворога й приневолили його залишити те, що він вважав за здобуте. Небезпеку усунено. Українські Стрільці двічі рушили бій у нашу користь». Ввечері 3 травня 1915 року два курені легіону УСС були відведені у резерв 130-ї австро-угорської бригади. Третій штурм російських військ розпочався вранці 4 травня 1915 року і приніс невдовзі успіх. Уже о 6-ій ранку штаб 78-ї російської дивізії одержав повідомлення про взяття Маківки. Однак бій на самій горі та її південних і південно- західних схилах тривав ще до полудня. Усього під час атаки 4 травня на Маківці російські військові взяли в полон 53 офіцера, 2 250 військовослужбовців, захопили 8 кулеметів з амуніцією, кілька тисяч гвинтівок і спорядження. Попри взяття Маківки, російське командування зазнало стратегічної поразки. Запекла оборона 29 квітня – 4 травня 1915 року дозволила 55-ій австро-угорській піхотній дивізії виконати поставлені перед нею стратегічні завдання: не дозволила військам російської 11-ї армії генерала А. Селіванова прорватися через карпатські перевали і вийти в Угорську рівнину, що спричинило б катастрофічні наслідки для австро-угорського фронту; водночас вона дала можливість німецьким військам 11-ї армії А. фон Макензена зосередити основні сили на ділянці Горлиця-Тарнув і розпочати 2 травня стратегічну наступальну операцію на Східному фронті – Горлицький прорив, що призвела до загального відступу російських військ з Галичини. Вже 13 травня 1915 року, внаслідок загального відступу 11-ї армії з Карпат, російські війська покинули Маківку, яку швидко зайняли австро-угорські військові. Гора, що дісталася царській армії ціною величезних втрат (бл. 3 тис. поранених та вбитих бійців, 173 полонених), була залишена без єдиного пострілу через 9 днів. Втрати
4 УСС у бою становили 42 осіб убитими, 76 пораненими й до півсотні полоненими. Австрійське командування високо оцінило заслуги легіону УСС у відбитті російського наступу. Бій під Маківкою став першим бойовим успіхом Січових Стрільців. У ньому особливо відзначилися командири сотень і чот (військове формування, тактичний підрозділ, що входить до складу роти, батареї) старшини О. Будзиновський, Д. Вітовський, Р. Дудинський, А. Мельник, Р. Сушко, Б. Гнатевич, В. Кучабський, хорунжа О. Степанів. У міжвоєнні роки Маківка стала місцем паломництва для пластунів, членів УВО та ОУН, які вшановували полеглих героїв-січовиків. У 1999 році у цій місцевості відкрили меморіальний військовий цвинтар, що став місцем щорічного вшанування борців за незалежність і соборність України. ЦІКАВО: Сама гора Маківка розташована у теперішній Львівській області на Бойківщині, у Карпатах. Нині там уже в роки відновленої України зробили меморіал, де поховані січові стрільці, які там загинули. Військові спеціалісти були здивовані, чому російське командування кинуло так багато військ на Галичину, коли почалася Перша світова війна, адже були набагато стратегічно важливіші території. Але тут секрет полягав у тому, що Москва хотіла знищити мазепинство, що означало український патріотизм. Як тільки почалася війна, кинули великі маси російських військ, щоб захопити Галичину, Буковину і Закарпаття – те гніздо, де могло вільніше розвиватися в Австрійській імперії українство, ніж в Російській імперії. У російських офіцерів у кишені навіть був такий довідник, як розпізнавати мазепинців, як розпізнавати українських патріотів. Слава Українських Січових Стрільців увіковічнена у народній пісні «Там на горі, на Маківці».

More Related Content

Волі народної дзвін: Легіон Українських Січових Стрільців

  • 1. Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Районний організаційно―методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради (пам’ятка) Черкаси ― 2015
  • 2. 2 Бій за гору Маківка став епізодом збройного протистояння на Східному фронті між підрозділами австро- угорської 55-ї піхотної дивізії генерала фон Фляйшнера, до складу якої входили 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських Січових Стрільців (УСС), та російськими військами 78-ї піхотної дивізії генерала Альфтана. Обидві сили прагнули оволодіти цією стратегічною висотою з метою контролю над селом Козьова (тепер Сколівського району Львівської області). Російські війська розпочали наступ на позиції українських Січових Стрільців на горі Маківка 29 квітня 1915 року, атакувавши їх з трьох сторін. Вони захопили перші лінії окопів та 114 полонених, але були відкинуті внаслідок артилерійського вогню з австро-угорських позицій та контратаки двох куренів Січових Стрільців. Втрати росіян того дня становили 572 осіб. Другий штурм центральної вершини Маківки був проведений 30 квітня – 1 травня 1915 року силами двох полків російської армії. Їм вдалося зайняти першу лінію окопів та зруйнувати дротові загородження супротивника, проте після цього російські війська потрапили під щільний вогонь Січових Стрільців, які невдовзі перейшли у контратаку і захопили 3 кулемети та полонили 173 російських солдатів. Це сповільнило початок атаки лівого флангу росіян. Загальний наступ останніх 1 травня призвів до першого захоплення вершини Маківки та полонення 588 солдатів австро-угорської армії. Залучивши резерви та артилерію, австро-угорські війська перейшли у контратаку, однак були відкинуті супротивником. Третя контратака стала успішною для австро-угорців – вони повернули вершину гори, а ввечері 1 травня залишки російських батальйонів відступили, залишивши на полі бою чимало вбитих. У денному звіті командування 55-ї дивізії австрійської армії відзначило вирішальну роль українських легіонерів у відбитті Маківки: «У дводенних боях вдалося ворогові добути частину становищ нашого відтинку. Аж тут, у
  • 3. 3 найгрізнішому моменті з’явилися українці… Із запалом, одушевлені правдивим патріотизмом, з розмахом, як шумна буря, якій ніщо опертися не може, кинулися молоді хоробрі сини тієї країни в обороні рідної землі на ворога й приневолили його залишити те, що він вважав за здобуте. Небезпеку усунено. Українські Стрільці двічі рушили бій у нашу користь». Ввечері 3 травня 1915 року два курені легіону УСС були відведені у резерв 130-ї австро-угорської бригади. Третій штурм російських військ розпочався вранці 4 травня 1915 року і приніс невдовзі успіх. Уже о 6-ій ранку штаб 78-ї російської дивізії одержав повідомлення про взяття Маківки. Однак бій на самій горі та її південних і південно- західних схилах тривав ще до полудня. Усього під час атаки 4 травня на Маківці російські військові взяли в полон 53 офіцера, 2 250 військовослужбовців, захопили 8 кулеметів з амуніцією, кілька тисяч гвинтівок і спорядження. Попри взяття Маківки, російське командування зазнало стратегічної поразки. Запекла оборона 29 квітня – 4 травня 1915 року дозволила 55-ій австро-угорській піхотній дивізії виконати поставлені перед нею стратегічні завдання: не дозволила військам російської 11-ї армії генерала А. Селіванова прорватися через карпатські перевали і вийти в Угорську рівнину, що спричинило б катастрофічні наслідки для австро-угорського фронту; водночас вона дала можливість німецьким військам 11-ї армії А. фон Макензена зосередити основні сили на ділянці Горлиця-Тарнув і розпочати 2 травня стратегічну наступальну операцію на Східному фронті – Горлицький прорив, що призвела до загального відступу російських військ з Галичини. Вже 13 травня 1915 року, внаслідок загального відступу 11-ї армії з Карпат, російські війська покинули Маківку, яку швидко зайняли австро-угорські військові. Гора, що дісталася царській армії ціною величезних втрат (бл. 3 тис. поранених та вбитих бійців, 173 полонених), була залишена без єдиного пострілу через 9 днів. Втрати
  • 4. 4 УСС у бою становили 42 осіб убитими, 76 пораненими й до півсотні полоненими. Австрійське командування високо оцінило заслуги легіону УСС у відбитті російського наступу. Бій під Маківкою став першим бойовим успіхом Січових Стрільців. У ньому особливо відзначилися командири сотень і чот (військове формування, тактичний підрозділ, що входить до складу роти, батареї) старшини О. Будзиновський, Д. Вітовський, Р. Дудинський, А. Мельник, Р. Сушко, Б. Гнатевич, В. Кучабський, хорунжа О. Степанів. У міжвоєнні роки Маківка стала місцем паломництва для пластунів, членів УВО та ОУН, які вшановували полеглих героїв-січовиків. У 1999 році у цій місцевості відкрили меморіальний військовий цвинтар, що став місцем щорічного вшанування борців за незалежність і соборність України. ЦІКАВО: Сама гора Маківка розташована у теперішній Львівській області на Бойківщині, у Карпатах. Нині там уже в роки відновленої України зробили меморіал, де поховані січові стрільці, які там загинули. Військові спеціалісти були здивовані, чому російське командування кинуло так багато військ на Галичину, коли почалася Перша світова війна, адже були набагато стратегічно важливіші території. Але тут секрет полягав у тому, що Москва хотіла знищити мазепинство, що означало український патріотизм. Як тільки почалася війна, кинули великі маси російських військ, щоб захопити Галичину, Буковину і Закарпаття – те гніздо, де могло вільніше розвиватися в Австрійській імперії українство, ніж в Російській імперії. У російських офіцерів у кишені навіть був такий довідник, як розпізнавати мазепинців, як розпізнавати українських патріотів. Слава Українських Січових Стрільців увіковічнена у народній пісні «Там на горі, на Маківці».