![фридрих вильгельм ницше [автосохраненный]](https://cdn.slidesharecdn.com/ss_thumbnails/random-110110063727-phpapp01-thumbnail.jpg?width=560&fit=bounds)
More Related Content
What's hot (20)
Similar to 3,літературна кав'ярня (20)
More from metod_1 (20)
Recently uploaded (20)
3,літературна кав'ярня
- 1. ЛІТЕРАТУРНА КАВ’ЯРНЯ (за мотивами збірки І .Я. Франка "Зів'яле листя") Мета. Розкрити світ почуттів і пристрастей, створенний поетичним словом великого майстра . Розвивати компетентності: соціальну - вміння працювати в групах, парах, брати на себе відповідальність за колективну діяльність, узгоджувати свої дій з членами групи. Формувати вміння здійснювати самоосвітню діяльність, свідомо застосовувати знання; удосконалювати декламаторські навички відповідно до норм читання інтимної лірики; інсценізувати уривки; плекати чисті і ніжні почуття, толерантність, тактовність у ставленні до інших. Форма проведення. Рольова гра. Обладнання. Кабінет стилізований під кав'рню. Столики, накриті скатерками, філіжанки з кавою. На стінах портрети І.Я.Франка, Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковськой, Целіни Журовськой-Зигмунтовськой, Ольги Хоружинськой- Франко. Хід уроку За столиком сидять учні. Тихо лунає музика, горять свічки. Учень. «Як почуєш колись край мойого вікна...» Учитель. Сьогодні ми зібралися у нашій кав'рні за філіжаночкою кави, щоб поринути у атмосферу понад 100 літньої давності. Час, коли творилася лірична драма І.Я. Франка. Так, саме ліричною драмою назвав він свою шедевральну збірку інтимної лірики "Зів'яле листя". Така вже доля поетів - оприлюднювати почуття власної душі у слові. Бо знав митець: люди - смертні; та вічним є кохання - і взаємне, щасливе,і нерозділене, стражденне. Кожен вірш - це відлуння великої драми кохання, основою якої стали особисті переживання І. Франка.
- 2. Сьогоднішній урок ми проведемо у формі рольової гри, аналізуючи у такий спосіб умови й історію... Під тиху мелодію учень читає вірш: "Тричі мені являлася любов. Одна несміла, як лілея біла, З зітхання й мрії уткана, із основ Сріблястих, мов метелик, підлетіла. Купав її в рожевих блисках май, На пурпуровій хмарі вранці сіла. І бачила довкола рай і рай! Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розцвілий свіжогай. Учитель підходить до портрета Ольги Рошкевич. - Ольга Рошкевич ... Перша любов Франка. Дівчина досить освічена. Знала німецьку і французьку мови. Перший раз Франко побачив її, коли їй було 20 років. Побачив і закохався. Саме їй він присвятив першу свою книжку "Балади і розкази". Ольга - Я любила Івана. Незвісне досі чуття любові пробудилося в мені, почало будити молоду кров. Ми вмовлялися - віддати життя своє боротьбі за свободу людини від пут, які на неї накладають другі люди... А були блаженні хвилі для мене й Івана, коли людина з людиною сходиться любими думками, подає дружньо руку на полі найсвятіших поривань. Дослідник епістолярія. Я хочу зачитати лист І. Франка до А. Кримського: "Ще в гімназії я влюбився у дочку одного руського попа Ольгу Рошкевич. Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були прихильні до мене, надіючись, що я зроблю блискучу
- 3. кар'єру, але по моїм процесі 1878-1879 р.р. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 р. присилували панну вийти заміж за іншого... Це був для мене важкий удар". Учитель. Як ви ставитеся до вчинку Ольги? Чи можна його вважати зрадою коханому? Відповіді. Діалог за столиком. Він. І ти лукавила зі мною! Ах, ангельські слова твої Були лиш облиском брехні! І ти лукавила зо мною! І нетямощому мені Затнули серце гризотою Ті ангельські слова твої... І ти лукавила зо мною! Вона. Я не лукавила з тобою, Клянуся правдою святою! Я чесно думала й робила, Та доля нас лиха слідила. Що щирая любов долала, Вона на лихо повертала; Що чиста щирість говорила, Вона в брехню перетворила, Аж поки нас не розлучила. Він. Та під пленою золотою Ховались скази мідяні, І цвіт, розцвілий навесні,
- 4. Під пишнотою золотою Крив черв'яка! Ох, чи не вені Любились щиро ми з тобою? І серце бідне рветься у мені, Що ти лукавила зі мною? Вона. Ти ж думаєш, я не терпіла, В новії зв'язки радо бігла? Ти ж думаєш, я сліз не лила; По ночах темних не тужила? Я не лукавила з тобою, А все лукавство в нашім строю Дороги наші віддалила. Учитель. Ольга Рошкевич виходить заміж. Ну що ж, можна поставити крапку на цій історії. ? Дослідник епістолірію. Я хотів би дещо добавити. Сьогодні я виступаю як дослідник епістолярія І.Я. Франка. Я знайшов такий лист Франка до Ольги перед її шлюбом «Не бійся, не стану дораджувати тобі, стративши тебе, стратив цим опору в житті». Навіть після одруження Франко листується з Ольгою, підтримує перші кроки молодої жінки в літературі. Потім Франко і Ольга віддаляються одне від одного. Ольга пише все рідше. Ось останній лист Франка: «Кохана Олю! Не можу не писати тобі хоч кілька слів. Не знаю, чи дійде до тебе мій лист, та все одно пишу. Нічого тужити за минулим! Ми молоді, світ ще усміхнеться нам, - жити хороше, любити хороше! Прощай, моє серце! Цілую тебе з щирою душею.
- 5. Твій Іван». Учитель. У Нагуєвичах, рідному селі, Франку було дуже важко. Ольга Рошкевич втрачена назавжди, немає ні матері, ні батька. Франко одержує паспорт і їде до Станіслава, щоб зібрати матеріали про еміграцію, гуртки, повстання. Тут він знайомиться із Юзефою Дзвонковською. Це вродлива, розумна дівчина, в яку закохані члени гуртка, але вона нікому не відповідає взаємністю. Він покохав її. Учень. Явилась друга - гордая княгиня. Бліда, мов місяць, тиха та сумна, таємна й недоступна, мов святиня. Мене рукою зимною вона відсунула і шепнула таємно: «Мені не жить, тож най умру одна!» І мовчки щезла там, де вічно темно. Дослідник епістолірій. У листі Франка читаємо: «Велике враження на мене зробила знайомість з одною полькою - Юзефою Дзвонковською. Я хотів женитися з нею, та вона, чуючи в собі початки сухіт, відправила мене і кілька рік пізніше вмерла...» Тяжка хвороба була справжньою причиною відмови Юзефи. Про це Франко дізнався пізніше. Її портрет довго висів у Франка над столом. Діалог за столиком. Франко. Я звернувся у листі до вашої матері, Просячи у неї вашої руки. З відповіді зрозумів,що мені відмовлено. Гадаю,що наш союз став би єдино Правильним шляхом закоханих сердець. Юзефа. Наскільки я вас знаю і ціную ваш Характер і маю щире співчуття до Вас Я знаю як багато ви перестраждали. Але поза мої симпатії, які я маю до Вас, Не є такого характеру, щоб на них можна було уґрунтувати згаданий союз.
- 6. Франко. Ви раните моє серце відмовою. Юзефа. По-моєму, щира і правдива дружба між нами - цього б було досить... Учитель. Відійшла у минуле Ольга, не стало на світі Юзефи. Яким можна описати стан ліричного героя? Учениця (цитує). «Я й забув,що то осінь» Учень (цитує). Лиш біль страшний, пекучий в серці там Усе заповнив, всю мою істину Лиш біль і це страшенне: бам, бам, бам, А сліз нема, ні крові, ані поту. І мернне світ довкола, і я сам, Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту, Ридать, кричать! - та горло біль запер Вона умерла! - Ні, се я умер. Учитель. Справді, збірку Франка «Зів’яле листя» можна назвати драмою змученого серця та появі збірки ми завдячуємо жінці, про яку сьогодні ми ще не згадували. Целіна Зигмунтовська. Сам Франко зізнався. Що через неї, власне, і з’явилася збірка «Зів’яле листя». Дослідник епістолірію. Франко згадує «Фатальне для мене було, те що, вже листуючись із моєю теперішньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку польку і закохався в неї. От ся любов перемучила мене». Її впливом було моє писання «Зів’яле листя». Дівчина - Целіна. Мої почуття до Франка були справді мукою. Я приходила до нього, коли він хворів, та Іван не прийняв мене. А потім буквально переслідував. Раптом зник. Мої листи до нього залишалися без відповіді.
- 7. Одного дня з’явився в супроводі якоїсь жінки. Товаришки по роботі сказали, що то дружина Франка. Я полегшено зітхнула. Нарешті матиме спокій. Та думками і серцем все життя була я поряд. Дізнавшись, що хворіє його дружина я вісім місяців жила у їхньому домі, доглядала за дітьми. Вони були дуже прихильні до мене. Я бачила, як тяжко переживає хворобу дружини Іван, вона для нього була як друг, товариш та сподвижник по боротьбі. Франко почувався пригніченим, бо, на мою думку, він не кохав її так, як кохала його вона. Учитель. Ольга Хоружинська–Франко – жінка,яка була поруч. Вірш «Моїй дружині».