Коськівська сільська бібліотекаbiblio_shepetivkaПрезентація до обласного конкурсу з національно - патріотичного виховання громадян "Україна починається з тебе"
Досвід роботи керівника фольклорного колективу Рудейчук Василини Василівни.Наталія ДрагіндаДосвід роботи керівника фольклорного колективу Рудейчук Василини Василівни
Моя малая родина (проект) sirakovaЦель проекта: воспитание у подрастающего поколения ценностного отношения к культурному наследию: любви к родному селу, сопричастности к судьбе края, бережного отношения к его культурно-историческим и природным богатствам.
Коськівська сільська бібліотекаbiblio_shepetivkaПрезентація до обласного конкурсу з національно - патріотичного виховання громадян "Україна починається з тебе"
Досвід роботи керівника фольклорного колективу Рудейчук Василини Василівни.Наталія ДрагіндаДосвід роботи керівника фольклорного колективу Рудейчук Василини Василівни
Моя малая родина (проект) sirakovaЦель проекта: воспитание у подрастающего поколения ценностного отношения к культурному наследию: любви к родному селу, сопричастности к судьбе края, бережного отношения к его культурно-историческим и природным богатствам.
Учнівський проект «Моє село – перлинка України»Надвірнянський інформаційно - методичний центрКерівник проекту:
Дутка М.Я. - вихователь ГПД Гвіздської ЗОШ I-III ст.
Мета:
Збагатити знання учнів про село Гвізд – перлинку України.
Верблюжка - перлина України (Григор Г.В.)Татьяна КодинецРідне село! Ці слова співзвучні по змісту зі словами "РІДНА МАТИ МОЯ!" З них і починаться БАТЬКІВЩИНА. Тут пройшли твої дитячі і шкільні роки, сформувався світогляд, характер і особистість громадянина. Тут разом з молоком матері ти, як губка вбираєш в себе красу рідного краю.
Г.В Григор
1. Моє село - моя
маленька
батьківщина
село Мардарівка
2. Родина – это первая
испытанная ласка, первая
сознательная мысль,
осенившая голову, это запах
воздуха деревьев , цветов и
полей, первые игры, песни и
танцы…
Это последовательные
впечетления бытия, детства,
отрочества, юности, молодости
А.Куприн
и зрелости.
3. Земля здається людині великою, але в
космічному просторі вона маленька, і десь
на ній є дорогий для нашого серця куточок
– наша Батьківщина.
4. Батьківщина – таке милозвучне слово, аж приємно
вимовляти
його.
Воно
наче
ласкаво
торкається
вух
і
вливається знайомою піснею. Кожна людина вимовляє це
слово, і у кожного викають свої уявлення про Батьківщину.
Хтось бачить широкий степ , хтось блискучі води річки, яку
знає з дитинства, а для когось Батьківщина – велике село з
охайними будинками, широкими вулицями, автомобілями, що
ходять туди-сюди кожен день. І це для кожного рідний край, де
яскрава сучасність переплітається із історією минулого. Без
минулого
немає
майбутнього,
істина
беззаперечна.
І
великий, трагічний досвід минулого мусить стати доступним і
сучасникам, і майбутнім поколінням.
5. Мала батьківщина у кожного своя.
Для когось це село над тихо плинною
річкою, для когось — гамірний міський
квартал . А для нас - вузька сільська
вуличка та широкий степ, де
випасають худобу.
6. Колись, у сиву давнину, на тому
місті, де зараз розкинула свої лани
Мардарівка і села, що входять до
Мардарівської
сільської
ради:
Топік,
Перешори
і
зниклі
села
Плоске, Горьке – були вільні степи.
Тільки буяла хвилями ковила, зеленіли
діброви
та
розкошувало
птаство.
Хороше місце!
7. Тому і обрали ці місця біглі
каторжани, переселенці – українці
, молдовани , євреї - для свого
поселення, яке згадується в документах
1765-1767 років .
Документ о переписи населения:
«Поселения и станция составляют ничем
не огороженных хат- 4 , землянок2, дворов -22, населения -107 человек:
мужчин- 48, женщин- 59».
9. •
Виникло поселення десь наприкінці ХVІІІ на початку
ХІХ століття. Після російсько-турецької війни у 1775
році, коли Кримське ханство було розбито, Крим і північночорноморські землі перейшли до Росії. З цього часу
починається інтенсивне заселення дикого степу . Вже в
1799 році всі землі за хуторами були заселені, які і склали
майбутню Мардарівку. Її власником був відставний
полковник
Ромоданівсько-Лодиженського
полку
Курис, що багато років служив під командуванням
О.В.Суворова. У 40 роках ХІХ століття ці землі придбав
Мардарій Цигульський. Подальший розвиток села
пов’язаний з тим , що в 60 роках ХІХ століття уряд розпочав
будівництво залізниці Одеса-Балта. У 1865 році поміщик
Мардарій Цигульський надає свої землі під будівництво
залізничної колії – з однією вимогою , що станція і село
буде носити його ім’я . Ось і виникає у 1865 році станція і
село Мардарівка.
10. •
•
•
•
В 1920 році обирається перша
сільська рада.
В 1923 році засновуються перші
колгоспи.
В 1930 році починається
колективізація. Усіх заможних
піддано репресіям.
В 1935 році розпочалася
розбудова Мардарівського
елеватора.
11. У 1935-1940 роках
відкривається МТС з
машинним парком 125 тракторів і 45
комбайнів. Починають
зростати врожаї і
рівень життя селян.
Працівники МТС
12. З споконвіку у нас
прикрашають
землю,
будуючи
своє
житло,
культурні
та
громадські споруди. Так і в
Мардарівці у 1920 році
комсомольці організовують
хату-читальню.
Ліквідовували
неписемність,
проводили
голосні
читання
(читки),
прилучали
односільчан до книги.
У 1934 році був побудований
колгоспний
клуб,
де
розміщалась
також
бібліотека.
Хата -читальня
13. Нові художні книги, свіжа періодика вабили до бібліотеки і
мали і старих , де організовували (пересувки) на виробничих
ділянках : на МТФ, тракторних бригадах, в рільничих ділянках, де
завжди можна було ознайомитись з новинками художньої та
галузевої літератури. На жаль, не збереглися призвіща тих перших
подвижників бібліотечної справи та культури. Лиш на фотографіях
можна побачити , що це населення при любій власті , події, та тощо
не покидали пісню, веселощі, танці.
З піснею не
розлучались
14. Першого вересня 1923
року за ініціативи
К.М.Ворошилової, яка
дала з Москви вказівку,
щоб в Мардарівці була
відкрита побудована
школа.
Ця школа була
переважно для
єврейських дітей.
В середині 30-х років
відкривається семирічна
школа, будується клуб.
Школярі кінця 30-х років
ХХ століття
16. Але на довгі важкі роки сувора
доля, наче бажаючи
помститися за отримане
щастя і добробут, відірвала
мардарівчан від мирної праці.
17. 22 червня 1941року
розірвали залпи війни.
Більше 600 жителів сіл
Мардарівки, Топік, Плоске,
Відродження, Горьке, зали
шивши свої домівки, пішли
на війну.
З 7 серпня 1941 року по 22
квітня 1944 року село
знаходилося в окупації під
гнітом окупації.
Будні медсестри
Навіть на війну йшли під
звуки музики
18. У безвість.
У вічність.
І горить їм біля пам’ятника вічний вогонь, який
освітлює священні імена наших односельців, що
загинули, не повернулися, але живі в нашій
памяті – це 178 чоловік.
23. В 1971 році
здається в
експлуатацію новий
будинок культури на
400 місць. Бібліотека
переходить в нове
приміщення.
Благоустрій
нового будинку
культури
26. У 1976 році здається
в експлуатацію нова
двохповерхова
школа. Так що я уже
10 клас закінчую в
новій школі, де
працювали
кваліфіковані
вчителі.
27. Вчитель – це мудрість,
Вчитель – терпіння,
Вчитель – це серце,
Любов, привітання.
Ми вдячні Вам щиро
Усі Ваші учні
Що Ви нам відкрили
Дорогу в майбутнє.
І затишні світлі класи –кабінети.
Моєю першою вчителькою була, нині
покійна, Малютяк Євдокія
Григорівна. Пам’ятаю, що до неї
йшли ми малі з усіма негараздами,
проблемами як до мами. І вона
допомагала вирішувати ці дуже
важливі проблеми, для нас малечі.
Вчителі початкових класів:
Малютяк Євдокія
Григорівна, Мартолог
Людмила Ілінічна, Євгенія
Йосипівна
28. Випуск 1977 року
Зустріч однокласників
через 30 років
А потім влилися в великий колектив. Це уже у 5 класі, де
продовжували нас навчати української літератури - Ковальчук Віра
Степанівна, розв’язувати рівняння – Хілініченко Павло
Олександрович та Куцупера Дмитро Йосипович, фізиці – незамінна
наша Гаврилюк Марія Яківна та багато інших. На жаль, багато
вчителів нема в живих .
29. Напевне, кожне село має свої пам'ятки. В нас вони
також є. Це -свято-Миколаївська церква збудована в
20-30 роках XIX століття в Перешорах , зруйнована в
1985 році.
31. Визначною подією в 2002 році
стало перепоховання праху
сина Євгена Чикаленка – Левка
Чикаленка. Прах по заповіту
було перевезено з США в
Україну і поховано на
кладовищі села Перешори
Родина Левка Чикаленка на
перезахованні його праха на рідній
землі в селі Перешори (дружина –
Софія, дочка Маріана з
чоловіком, пленінник Євген Іванович
Чикаленко
Переховування праху
33. Як не жило село і його мешканці тут завжди панує
піднятий настрій, щирість , хлібосольність, веселощі з
сільськими традиціями. Є завжди місце для праці і
відпочинку.
Зберігання традицій – це і масові гуляння, день
села, дні народження, реєстрація немовлят,
випуски як і в школі так і в дитячому садку,
перше знайомство з школою і першим
вчителем, весілля, проводи до лав Української
армії, зустрічі в колективах де працюють,
проводи на пенсію, трудові досягнення. Ні
одного жителя села не залишила любов до
пісні, танцю, гумору.
49. Школо наша, школо,
Приголуб нас, мила,
Пригорни усіх нас,
Як голуб під крила.
Ти нас всіх научиш,
Як у світі жити,
Як зло обминати,
А добро чинити.
51. Хороші люди живуть
у Мардарівці і
це, мабуть, найголов
ніше. Постійно
відчуваєш
підтримку, повагу, вз
аєморозуміння.
52. Село моє,
мій дивосвіт –
колисочка подій,
Лишило ти глибокий слід у
пам’яті моїй.
Все найдорожче
зберегло,що діялосьбулось
–Моє найглибше джерело –
село, моє село.
53. Дякую жителям села за надані
фотографії з сімейних альбомів
Робота виконана сільським
бібліотекарем
Шевченко Людмилою Аркадіївною,
Оформлена
Русалович Л.М. та Бойко Л.О.