Народні звичаї та обряди нашого краюАлександр РоманНародні звичаї та обряди нашого краю. Роман Домніка Петрівна, учитель початкових класів, старший учитель. 2009 р., 76 с.
Даний посібник містить теоретичний і практичний матеріал проведення свят з теми «Народні звичаї та обряди нашого краю». Цікавими обрядами нашого краю діляться старожили села. Рекомендується вчителям початкових класів, батькам, працівникам дитячих садків.
Народні звичаї та обряди нашого краюАлександр РоманНародні звичаї та обряди нашого краю. Роман Домніка Петрівна, учитель початкових класів, старший учитель. 2009 р., 76 с.
Даний посібник містить теоретичний і практичний матеріал проведення свят з теми «Народні звичаї та обряди нашого краю». Цікавими обрядами нашого краю діляться старожили села. Рекомендується вчителям початкових класів, батькам, працівникам дитячих садків.
Обрядові страви наших пращурів. Ч. 1 – родинні традиції.estet13Україна має надзвичайно багату кулінарну спадщину. Українські традиції харчування є дуже різноманітні та цікаві. Особливо це простежується у регіонах з традиційною культурою, яка сформувалася історично. Деякі страви української кухні, наприклад борщ і вареники, ввійшли в меню міжнародної кухні.
Народна кухня - це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література чи мистецтво. Тому цим здобутком треба пишатися і не забувати.
Рушник як оберігestet13Традиційний український рушник супроводжував людину впродовж усього життя – від колиски і до домовини.
Неможливо уявити традиційну українську оселю без рушника. Він відіграє важливу роль в побуті та обрядах українського народу. Жодна подія не обходиться без головного сімейного оберега-рушника.
Пропонуємо дізнатися про обрядові рушники нашого народу та їх захисні та сакральні функції із презентації відділу мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.
ПРО СВЯТО ВЕЛЕСАestet13В Україні вже багато років відзначають Гелловін.
Дехто ставиться до його святкування вкрай негативно, зазначаючи що це «чуже», запозичене свято. Проте запозичена лише назва, адже в українців раніше був свій Гелловін.
В ніч з 31 жовтня на 1 листопада святкувалась Велесова ніч, коли душі усіх померлих спускались на землю та блукали вулицями.
Про прикмети свята, хто такий бог Велес, звичаї святкування та забобони дізнайтеся із нашої презентації.
Ознайомлення дошкільників з календарною обрядовістю.Lyi TsvetkovaОзнайомлення дошкільників з календарною обрядовістю є одним із важливих напрямків роботи з народознавства. Презентація для педагогів розроблена до семінару з метою ознайомлення з основними народними святами
2. Закарпатське весілля поділяється на такі обряди:
сватання, заручини, вінчання, святкування і день
після весілля. Зараз ви дізнаєтесь про кожен з цих
обрядів.
3. Сватання
Наречений вибирав
сватів, які повинні були
йти сватати дівчину в
будинок її батьків. Від
вибору сватів залежав
результат і подальший
розвиток подій самого
весілля.
4. Сватання
Переступивши поріг, свати мали одержати дозвіл ввійти в будинок,
вклонитися в знак вітання є красива дівиця і т.п. Батьки нареченої,
готувались до приходу сватів, зустрічали їх з накритим столом
(гостиною), хлібом – сіллю. За обідом розмова велася про те, що «
у Вас є красива молода дівчина, а в нас хлопець, який покохав саме
її». Якщо дівчина погоджувалась виходити заміж за »доброго
молодця», вона виносила рушники, і перев’язувала ними сватів .
Про відмову вона повідомляла даруючи молодому гарбуза. У
такому випадку про хлопця говорили – «вхопив гарбуза» або
«облизав макогін».
5. Заручини
Результатом успішного сватання було призначення умов(оглядин, домовин)–
знайомство з господарством молодого. За два тижні до весілля оголошували
заручини – своєрідне скріплення та розголошення договору про шлюб. В цей
день в хату де жила молода приходили батьки й родичі молодого, сідали до
столу. Старший староста мав накрити рушниками хліб, покласти на нього руку
дівчини, а зверху – руку хлопця і перев’язував їх рушником. Після цього
наречена перев’язувала старостів рушниками, а всім присутнім дарувала хустки,
полотно чи сорочки.
6. Після цих обрядів дівчина і
хлопець вважалися зарученими
і вже не могли відмовитися від
шлюбу. Спроба відмовитись
вважалася безчестям, за це
сплачували відшкодування
матеріальних витрат та ще й
платили “за образу”.
У переддень весілля проводили
обряд прощання нареченої та
нареченого з дівочою й
парубоцькою свободою, що й
називали дівич-вечором. Такі
вечорниці відбувалися окремо
в оселях молодої та молодого
7. Вінчання
Весільний поїзд в українців як правило
був досить великим, що підкреслювало
урочистість події. Групу нареченого
представляли старший Перший дружба,
дружби, старости, а нареченої – старша
дружка, дружки та брати. Також існував
цілий перелік весільних чинів, кожен з
яких виконував певні обрядові функції:
приданки, закосяни, свашки
супроводжували наречену до хати
молодого, свахи виконували пісенний
супровід всього весілля, посаджені
(хрещені) батьки “заправляли”
весіллям .
8. Основна роль у благословінні молодих, їх зустрічі та
проводах приділялася батькам молодят. Саме вони
виряджали молодих до церкви на вінчання. До церкви
молоді у супроводі почту відправлялися, як правило
нарізно. Перед виходом просили у батьків
благословення , і ті благословляли їх з “прощівним”
хлібом, щоб “ніколи не знати нужди та жити у мирі”.
Під час вінчання весільна матка тримала на плечах у
молодого свічку та калачі, а весільний батько – свічку на
плечах молодої.
Виходячи з церкви, молоді з’їдали цілушку хліба (“щоб
солодко жилося”), який молода перед вінчанням клала
собі за пазуху. На Закарпатті цей дещо містичний ритуал
відбувався в іншій формі: молоді дивилися один на
одного через свої калачики (“аби бачити своє щастя”),
котрі потім з’їдали разом із вареними яйцями. Це
символізувало об’єднання родів.
9. Святкування весілля
Святкуваня весілля починалося
із запросин, що включали
урочисте виряджання дочки та
сина разом з дружками та
дружбами на село.
11. Найдраматичніший весільний
обряд – це розплітання коси та
покривання голови молодої
очіпком і наміткою, що
символізувало перехід дівчини
до заміжжя, певною мірою – у
підлегле становище.
Після покривання голови (а в
народі казали: “Як молода
пов’язалася хустиною , то вона
вже жінка, вона вже
господарка”) відбувався
урочистий розподіл короваю,
що означав приєднання всіх
гостей до сімейного торжества.
12. Потім збирали наречену в дім
молодого і перевозили посаг. За
народним віруванням віз з
молодими та посагом мав
переїхати через вогонь, щоб
запобігти лиха та “очистити”
молоду.
У домі молодого відбувався
урочистий посад молодих, їх
зв’язували чимбаром. Існувало
багато інших весільних символів
поєднання молодих: два гільця,
два короваї, два зліплених
докупи голуби, перев’язування
двох ложок – молодого і молодої
тощо.
14. День після весілля
Весілля закінчувалося у понеділок низкою традиційних обрядів.
Перший – обряд шлюбної ночі – включав переодягання молодої,
вивід її до гостей, ; другий – символізував приєднання невістки
до чоловікової родини: розпалювання печі, готування обіду,
частування свекрів. Закінчувалося весілля знову розподілом
короваю.
Щоб зміцнити зв’язок між молодими та полегшити період
адаптації нареченої в чужому домі, народна мудрість
передбачила цілий ряд післявесільних обрядів. Через день два
молодий кликав гостей на пропій, через тиждень наречені йшли
до батьків нареченої на міни, під час яких тесть віддавав
молодому те, що обіцяв (“мінив”), коли укладали шлюбну угоду.
Останній повесільний ритуал – калачини (розхідний борщ)
відбувався через місяць після весілля . Молодий купував калачі та
напої, запрошував весільних батьків та гостей.
15. Отже, весілля в Закарпатті сповнене
своїх традиції , які сформувались
протягом багатьох віків.
16. Кожен народ повинен берегти не
тільки свої весільні звичаї і традиції, а й
свою культуру, мову, незалежність
своєї держави.
