1. ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ: Дитяча агресивність
Підвищена агресивність дітей є однією з найбільш гострих проблем не тільки для лікарів,
педагогів і психологів, але й для суспільства в цілому. У сучасній психології розрізняють поняття
«агресія» і «агресивність». Перше, зазвичай, розглядають як окремі дії, вчинки, друге - як відносно
стійку властивість особистості, що виражається в готовності до агресії, а також у схильності сприймати
й інтерпретувати поведінку іншого як вороже. У молодшому шкільному віці агресія частіше
проявляється по відношенню до більш слабких ("обраної жертви") учнів у формі насмішок, тиску,
лайок, бійок. Прояв агресивної поведінки школярів один до одного в ряді випадків стає серйозною
проблемою. В цілому дитяча агресивність є зворотною сторон ою беззахисності. Якщо дитина відчуває
себе незахищеною (наприклад, коли її потреби в безпеці і любові не отримують задоволення), в його
душі народжуються численні страхи. Прагнучи впоратися зі своїми страхами, дитина вдається до
захисно-агресивної поведінки. Іншим можливим способом подолання страху може стати спрямування
агресії на самого себе.
Роль сім'ї у засвоєнні агресивної поведінки у дітей
Діти черпають знання про моделі агресивної поведінки з трьох основних джерел. Сім'я може
одночасно демонструвати моделі агресивного поводження та забезпечувати його підкріплення.
Вірогідність агресивної поведінки дітей залежить від того, стикаються вони з проявам и агресії у себе
вдома. Агресії вони також навчаються при взаємодії з однолітками, зачасту дізнаючись про переваги
агресивної поведінки під час ігор. І нарешті, діти вчаться агресив ним реакціям не тільки на реальних
прикладах, але й на символічних, запропонованих масмедіа. Розглянемо докладно одне з джерел: сім'ю.
Батьки є еталоном, по якому діти звіряють і будують свою поведінку. Передаючи соціально корисний
досвід, батьки часом передають і негативні його сторони, що є дуже емоційно зарядженим
"керівництвом до дії". Не маючи свого особистого досвіду, дитина не в змозі співвіднести правильність
нав'язуваних моделей поведінки з об'єктивною реальністю.
Має вплив два основних чинники:
1. Зразок відносин і поведінки батьків: батьки заохочують агресивність в своїх дітях
безпосередньо, або показують приклад (модель) відповідної поведінки по відношенню до інших та
навколишнього середовища.
2. Характер підкріплення агресивної поведінки з боку оточуючих: батьки карають дітей за прояв
агресивності.
Дослідження показують, що батькам, розумно реагуючи на розвиток агресивності у своїх дітей,
як правило, вдається виховати в них уміння володіти собою в ситуаціях, що провокують агресивну
поведінку.
Пам'ятка для батьків:
агресивність дитини проявляється якщо,
дитину б'ють;
над дитиною знущаються;
над дитиною злісно жартують;
дитину змушують відчувати почуття незаслуженого сорому;
батьки свідомо брешуть;
батьки п'ють і влаштовують бешкети;
батьки виховують дитину подвійною мораллю;
батьки невибагливі і неавторитетні для своєї дитини;
батьки не вміють любити однаково своїх дітей;
батьки дитині не довіряють;
батьки налаштовують дитину один проти одного;
батьки не спілкуються зі своєю дитиною;
вхід в будинок закритий для друзів дитини;
батьки виявляють до дитини дріб'язкову опіку та піклування;
батьки живуть своїм життям, дитина відчуває, що його не люблять.
Практичний психолог Сватівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 2
Інна Вікторівна Луганська
