ݺߣ

ݺߣShare a Scribd company logo

"Очима серця" (до 125 – річчя від дня народження А. Ахматової)

•Download as DOCX, PDF•
•
РОМЦ БКР
РОМЦ БКР

Біографічна довідка присвячена 125 – річчю від дня народження А. Ахматової (1889 - 1966). Дане видання розраховане на бібліотечних працівників, вчителів, учнівську та студентську молодь та на широке коло читачів.

1 of 8
Download to read offline
Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради (біографічна довідка) ЧЕРКАСИ – 2014
2 Очима серця: біографічна довідка / Комун. закл. «РОМЦ БКР» Черкас. райради; авт. - укладач О. В. Шульга. – Черкаси, 2014 [б. в.], - 8 с. Біографічна довідка присвячена 125 – річчю від дня народження А. Ахматової (1889 - 1966). Дане видання розраховане на бібліотечних працівників, вчителів, учнівську та студентську молодь та на широке коло читачів. Автор-укладач: О. В. Шульга Редактор: Л. В. Гріщенко Відповідальна за випуск: Л. В. Гріщенко Комп’ютерний набір: О. В. Шульга Підписано до друку 22.04.2014. Тираж 35 © Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи” Черкаської районної ради, 2014 Електронна адреса: biblioteka@ogo.in.ua © О. В. Шульга
3 Пусть когда-нибудь имя мое Прочитают в учебнике дети... Анна Ахматова Анна Ахматова - російський поет, письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач, один з найбільших російських поетів XX століття. Окрім літературної діяльності, Ахматова відома своєю трагічною долею. Хоча сама вона не була в ув’язненні або вигнанні, репресіям було піддано їй близьких людей. Її чоловіка - М. С. Гумільова розстріляли в 1921році; Миколу Пуніна - супутника її життя тричі заарештовували, а загинув у таборі в 1953 році; єдиний син Лев Гумільов - провів в ув’язненні більше 10 років. Досвід дружини і матері «ворогів народу» відображений в одному з найбільш відомих творів Ахматової - поемі «Реквієм». Ахматова Анна Андріївна (Горенко) народилась 23 червня 1889 року поблизу Одеси (Великий Фонтан), в родині відставного флотського інженера-механіка. Дід Анни по батьківській лінії - Андрій Антонович Горенко народився в Черкаському повіті Київської губернии, він був участником оборони Севастополя. За свідченням М.П. Бажана, Ахматова говорила йому, що її батько - "родом із казацькой старшини". У 1890 році родина переїхала до Царського Села, де навчалась в Царськосельскій Марийській гімназії (1900-1905 рр.); у 1906-1907 роках — у Київській Фундуклеївській гімназії, по закінченню якої продовжила навчання на Київських вищих жіночих курсах та Вищих історико-літературних курсах Раєва в Петербурзі. Перший вірш опублікувала у віці 11 років в журналі «Аполлон». Через батькову заборону підписувати поезії власним прізвищем, узяла прізвище прабабці з материнської лінії. Синій зошит із віршами був найдорожчим Аніним скарбом, коли їй, після розлучення батьків, довелося жити в Києві. Родичі по матері, влаштували племінницю до престижної Фундукліївської гімназії. Але там серед заможних дівчаток Аня почувалася самотньою та знедоленою. Яким же щастям став для неї приїзд Ніколя Гумільова, який не витримав розлуки! Гумільов був закоханий в Аню Горенко з 14 років і сім разів пропонував їй руку і серце. Он любил три вещи на свете: За вечерней пенье, белых павлинов И стертые карты Америки. Не любил, когда плачут дети, Не любил чая с малиной
4 И женской истерики. ...А я была его женой. У 1910 Анна Ахматова вийшла заміж за поета Миколу Гумільова. Того ж року відвідала Париж, потім — Італію. Дебютувала в літературі збірником поезій «Вечір», проте славу поетесі принесла книга «Четки» (1914). В 1912 році в родині Гумільова і Ахматової народився син Лев — у майбутньому поет, перекладач, засновник пасіонарної теорії етногенезу. Жовтневий заколот більшовиків А. Ахматова не прийняла, але Росію не покинула. З початком сталінських репресій був розстріляний чоловік Микола Гумільов (1921), звинувачений у контрреволюційній змові, а пізніше зазнавав переслідування її єдиний син. Трагедії особистого життя поетеси не зупиняли її активної творчої діяльності. У 20-ті роки Анна Ахматова посіла чільне місце в російській поезії: її як дослідницю цікавили життя та творчість Олександра Пушкіна, якому присвятила есе - «Загибель Пушкіна». Починаючи з середини 20-х років Ахматова багато займається архітектурою старого Петербурга, вивченням життя і О. С. Пушкіна, що відповідало її художнім прагненням до класичної ясності і гармонійності поетичного стилю, і навіть було з осмисленням проблеми «поет і міська влада». Починаючи з 1922 року збірки Анни Ахматової піддавались жорсткій цензурній правці — і з 1923 до 1934 року Анна Ахматова практично не друкувалась. Збірки її віршів, що вийшли в період між 1922 та 1966 роками, аж ніяк не можна в повній мірі назвати авторськими. 1946 року поетеса зазнала нищівної критики з боку лідерів тоталітарного радянського режиму (відома постанова про ленінградські журнали А. Жданова). Позбавлена можливості друкуватися (а отже мати засоби для існування), А. Ахматова займалася перекладами класичної китайської, індійської, західноєвропейської поезії. 1962 року побачила світ її 22-річна праця — «Поема без героя». Основні збірки поезій А.Ахматової: «Подорожник», «Anno Domini», «Біг часу», «Реквієм».
5 У 1962 році Анна Ахматова була номінована на Нобелівську премію з літератури. В 1964 році в Італії вона отримала премію «Етна-Таорміна», а в 1965 році — диплом почесного доктора Оксфордського університету. Характерними рисами творчості Ахматової можна назвати вірність моральним засадам буття, тонке розуміння психології почуття, осмислення трагедій ХХ сторіччя, що пов’язане з особистими переживаннями, тяжіння до класичного стилю поетичної мови. Її ранні вірші були пройняті індивідуалістичними, занепадницькими мотивами. Пізніше написала ряд патріотичних віршів, цикли поезій: «Іва» (1940), «Ташкентські вірші» (1942—44), «Слава миру» (1950). Значна частина її творчості присвячена Україні. Зокрема — це поетичний цикл «Київський зошит», збірка «Вечір». У 1958 році А. Ахматова переклала на російську мову збірку поезій Івана Франка «Зів’яле листя». Поезія А. Ахматової переконує усіх в тому, що жінка - створіння тендітне і чутливе, здатна до високих почуттів, і разом із тим розум - її невід’ємна риса. Іронічність деяких віршів вражає глибоким проникненням у суть речей. Таким є вірш «Вечером», де предметний світ - не фон, а німий свідок і учасник важливої події: «Ты первый раз одна с любимым». Однак її поезія не стільки поезія захоплення щасливим коханням, скільки нескінченна повість про втрати і розчарування кохання. Але от що дивно - її вірші не сприймаються як безнадійно сумні. В них не тільки історія стосунків двох закоханих, але глибини жіночої душі, для якої кохання - навіть нерозділене - завжди щастя. Чому? Тому що кохати - значить мати живу душу. Без нього не може бути жінки, її лірична героїня - це жінка, яка знає, що таке кохання, надія і муки: Не любишь, не хочешь смотреть? О, как ты красив проклятый! И я не могу взлететь, А с детства была крылатой. Уміння передати цілу бурю почуттів кількома словами - чи не найяскравіша риса поезії Ахматової. Кілька слів, часом парадоксальних, - і одразу зрозуміло що на душі:
6 Сколько просьб у любимой всегда! У разлюбленной просьб не бывает. Сама Ахматова вважала, що не слід надавати перевагу лише її раннім віршам. Проте саме у ранніх віршах видно витонченість почуттів і розуміння світу, які дозволяють зрозуміти щиру й величну душу жінки. І саме з цих віршів починається шлях до літератури прекрасної поетеси Анни Ахматової. Творчість Анни Ахматової займає особливе місце в літературному процесі 20 століття. Не дарма, її називали не поетесою, а поетом. У її творах поруч з поетичною лірикою стояла величезна мужність, непохитність і сміливість. Всі вірші були наповнені громадянської й соціальної сміливістю, проявляти які було вельми небезпечно в умовах тоталітарного режиму «вождя народів». Давайте розглянемо деякі вірші великого поета, щоб спробувати розкрити всю таємницю її загадкової душі. «Песня последней встречи» Так беспомощно грудь холодела, Но шаги мои были легки. Я на правую руку надела Перчатку с левой руки. Показалось, что много ступеней, А я знала - их только три! Между кленов шепот осенний Попросил: «Со мною умри! Я обманут моей унылой, Переменчивой, злой судьбой». Я ответила: «Милый, милый! И я тоже. Умру с тобой...». Это песня последней встречи. Я взглянула на тёмный дом. Только в спальне горели свечи Равнодушно-жёлтым огнём. Вірш належить до раннього творчості А. Ахматової, так як був створений в 1911 році. Лірична героїня твору — сильна горда жінка, яка з гідністю пережила розлуку з коханою людиною. Сама розлука асоціюється у вірші з нещадним роком, і навіть з мотивом смерті. Анна Ахматова не дає ні опису чоловіка, ні об’єктивного згадки про нього. Це пов’язано з тим, що героїня для себе залишила його в минулому і більше не хоче повертатися до старого.
7 «Стисла руки…» Анна Ахматова (Переклад - Наталія Горішна) Стисла руки свої під вуаллю... – Ти змарніла сьогодні. Чому? – Через те, що терпкою печаллю Переповнила серце йому. Як забуду? Він знічений вийшов, І розпука торкнулася вуст... Я по сходинках збігла у тиші, І, здавалось, що втратила глузд. Задихаючись, крикнула: «Жарти, Що було. Постривай! Зрозумій!». Посміхнувся і кинув: «Не варто». І додав: «Ти на вітрі не стій». Цей вірш - одне з найбільш драматично насичених творів лірики Ахматової. Основа твору — це поєдинок між двома люблячими серцями і боротьба героїні зі своєю підсвідомістю. Жінка не здатна опанувати бурею почуттів, які вона відчуває до свого улюбленого. Він являє собою сповідь: лірична героїня визнає свої помилки, надягаючи темну вуаль, вона немов оплакує відносини, які перервалися з її вини. У вірші опущений діалог, який відбувся між коханими, однак завдяки психологічної насиченості останнього рядка, сенс цього упущення стає зрозумілим для читача.  Анна Ахматова – стихи [Електронний ресурс] // сайт Стихи о любви. - Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.stihi-rus.ru/1/Ahmatova/, вільний. – Загол. з екрану. – Мова: рос. – Перевірено: 20.05.2014.  Анна Ахматова видатна російська поетеса [Електронний ресурс] // сайт beyond. - Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://beyond.ua/anna-ahmatova/, вільний. – Загол. з екрану. – Мова: рос. - Перевірено: 20.05.2014.  Анна Ахматова [Електронний ресурс] // сайт Русская поэзия. - Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://rupoem.ru/axmatova/all.aspx, вільний. – Загол. з екрану. – Мова: рос. - Перевірено: 20.05.2014.
8  Ахматова Анна Андреевна [Електронний ресурс] // сайт kostyor.ru. – Режим доступу: http://www.kostyor.ru/biography/?n=40, вільний. – Загол. з екрану. – Мова: рос. - Перевірено:20.05.2014.  Анна Ахматова в Киеве [Електронний ресурс] // сайт Россия в красках. - Режим доступу: http://ricolor.org/europe/ukraina/ur/cult/ahmatova/, вільний. – Загол. з екрану. – Мова: рос. - Перевірено:20.05.2014.  «… Но люди, созданные друг для друга, соединяются, увы, так редко…» // Школьная библиотека. – 2009. №5. – С. 11-13.  «Я стала песней и судьбой…» // Знаменні дати, календар. – 2009. - С. 116-122  Землякова, Т. Анна Ахматова + Амадео Модільяні = ??? / Т. Землякова // Друг читача. – 2010. - №23-24. – С.8.  Рогозинський, В. Під кленами з чорним листям… / В. Рогозинський // Всесвітня література та культура. – 2008. - №12. – С. 2-4; - 2011. - №11. - С. 10-12.  Ткачева, Е. «Бог хранит» / Е. Ткачева // Отрок. – 2009. - №4. – С. 60- 63.  Югов, В. Розп’яття слова (Нотатки на полях про Анну Горенко- Ахматову) / Володимир Югов // Голос України. – 2009. – 5 серпня (№144). С. 20-21  Янковая, О. Ты выдумал меня… Анна Ахматова / Ольга Янковая // Натали. – 2009. - №8. – С. 54-61.

More Related Content

"Очима серця" (до 125 – річчя від дня народження А. Ахматової)

  • 1. Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради (біографічна довідка) ЧЕРКАСИ – 2014
  • 2. 2 Очима серця: біографічна довідка / Комун. закл. «РОМЦ БКР» Черкас. райради; авт. - укладач О. В. Шульга. – Черкаси, 2014 [б. в.], - 8 с. Біографічна довідка присвячена 125 – річчю від дня народження А. Ахматової (1889 - 1966). Дане видання розраховане на бібліотечних працівників, вчителів, учнівську та студентську молодь та на широке коло читачів. Автор-укладач: О. В. Шульга Редактор: Л. В. Гріщенко Відповідальна за випуск: Л. В. Гріщенко Комп’ютерний набір: О. В. Шульга Підписано до друку 22.04.2014. Тираж 35 © Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи” Черкаської районної ради, 2014 Електронна адреса: biblioteka@ogo.in.ua © О. В. Шульга
  • 3. 3 Пусть когда-нибудь имя мое Прочитают в учебнике дети... Анна Ахматова Анна Ахматова - російський поет, письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач, один з найбільших російських поетів XX століття. Окрім літературної діяльності, Ахматова відома своєю трагічною долею. Хоча сама вона не була в ув’язненні або вигнанні, репресіям було піддано їй близьких людей. Її чоловіка - М. С. Гумільова розстріляли в 1921році; Миколу Пуніна - супутника її життя тричі заарештовували, а загинув у таборі в 1953 році; єдиний син Лев Гумільов - провів в ув’язненні більше 10 років. Досвід дружини і матері «ворогів народу» відображений в одному з найбільш відомих творів Ахматової - поемі «Реквієм». Ахматова Анна Андріївна (Горенко) народилась 23 червня 1889 року поблизу Одеси (Великий Фонтан), в родині відставного флотського інженера-механіка. Дід Анни по батьківській лінії - Андрій Антонович Горенко народився в Черкаському повіті Київської губернии, він був участником оборони Севастополя. За свідченням М.П. Бажана, Ахматова говорила йому, що її батько - "родом із казацькой старшини". У 1890 році родина переїхала до Царського Села, де навчалась в Царськосельскій Марийській гімназії (1900-1905 рр.); у 1906-1907 роках — у Київській Фундуклеївській гімназії, по закінченню якої продовжила навчання на Київських вищих жіночих курсах та Вищих історико-літературних курсах Раєва в Петербурзі. Перший вірш опублікувала у віці 11 років в журналі «Аполлон». Через батькову заборону підписувати поезії власним прізвищем, узяла прізвище прабабці з материнської лінії. Синій зошит із віршами був найдорожчим Аніним скарбом, коли їй, після розлучення батьків, довелося жити в Києві. Родичі по матері, влаштували племінницю до престижної Фундукліївської гімназії. Але там серед заможних дівчаток Аня почувалася самотньою та знедоленою. Яким же щастям став для неї приїзд Ніколя Гумільова, який не витримав розлуки! Гумільов був закоханий в Аню Горенко з 14 років і сім разів пропонував їй руку і серце. Он любил три вещи на свете: За вечерней пенье, белых павлинов И стертые карты Америки. Не любил, когда плачут дети, Не любил чая с малиной
  • 4. 4 И женской истерики. ...А я была его женой. У 1910 Анна Ахматова вийшла заміж за поета Миколу Гумільова. Того ж року відвідала Париж, потім — Італію. Дебютувала в літературі збірником поезій «Вечір», проте славу поетесі принесла книга «Четки» (1914). В 1912 році в родині Гумільова і Ахматової народився син Лев — у майбутньому поет, перекладач, засновник пасіонарної теорії етногенезу. Жовтневий заколот більшовиків А. Ахматова не прийняла, але Росію не покинула. З початком сталінських репресій був розстріляний чоловік Микола Гумільов (1921), звинувачений у контрреволюційній змові, а пізніше зазнавав переслідування її єдиний син. Трагедії особистого життя поетеси не зупиняли її активної творчої діяльності. У 20-ті роки Анна Ахматова посіла чільне місце в російській поезії: її як дослідницю цікавили життя та творчість Олександра Пушкіна, якому присвятила есе - «Загибель Пушкіна». Починаючи з середини 20-х років Ахматова багато займається архітектурою старого Петербурга, вивченням життя і О. С. Пушкіна, що відповідало її художнім прагненням до класичної ясності і гармонійності поетичного стилю, і навіть було з осмисленням проблеми «поет і міська влада». Починаючи з 1922 року збірки Анни Ахматової піддавались жорсткій цензурній правці — і з 1923 до 1934 року Анна Ахматова практично не друкувалась. Збірки її віршів, що вийшли в період між 1922 та 1966 роками, аж ніяк не можна в повній мірі назвати авторськими. 1946 року поетеса зазнала нищівної критики з боку лідерів тоталітарного радянського режиму (відома постанова про ленінградські журнали А. Жданова). Позбавлена можливості друкуватися (а отже мати засоби для існування), А. Ахматова займалася перекладами класичної китайської, індійської, західноєвропейської поезії. 1962 року побачила світ її 22-річна праця — «Поема без героя». Основні збірки поезій А.Ахматової: «Подорожник», «Anno Domini», «Біг часу», «Реквієм».
  • 5. 5 У 1962 році Анна Ахматова була номінована на Нобелівську премію з літератури. В 1964 році в Італії вона отримала премію «Етна-Таорміна», а в 1965 році — диплом почесного доктора Оксфордського університету. Характерними рисами творчості Ахматової можна назвати вірність моральним засадам буття, тонке розуміння психології почуття, осмислення трагедій ХХ сторіччя, що пов’язане з особистими переживаннями, тяжіння до класичного стилю поетичної мови. Її ранні вірші були пройняті індивідуалістичними, занепадницькими мотивами. Пізніше написала ряд патріотичних віршів, цикли поезій: «Іва» (1940), «Ташкентські вірші» (1942—44), «Слава миру» (1950). Значна частина її творчості присвячена Україні. Зокрема — це поетичний цикл «Київський зошит», збірка «Вечір». У 1958 році А. Ахматова переклала на російську мову збірку поезій Івана Франка «Зів’яле листя». Поезія А. Ахматової переконує усіх в тому, що жінка - створіння тендітне і чутливе, здатна до високих почуттів, і разом із тим розум - її невід’ємна риса. Іронічність деяких віршів вражає глибоким проникненням у суть речей. Таким є вірш «Вечером», де предметний світ - не фон, а німий свідок і учасник важливої події: «Ты первый раз одна с любимым». Однак її поезія не стільки поезія захоплення щасливим коханням, скільки нескінченна повість про втрати і розчарування кохання. Але от що дивно - її вірші не сприймаються як безнадійно сумні. В них не тільки історія стосунків двох закоханих, але глибини жіночої душі, для якої кохання - навіть нерозділене - завжди щастя. Чому? Тому що кохати - значить мати живу душу. Без нього не може бути жінки, її лірична героїня - це жінка, яка знає, що таке кохання, надія і муки: Не любишь, не хочешь смотреть? О, как ты красив проклятый! И я не могу взлететь, А с детства была крылатой. Уміння передати цілу бурю почуттів кількома словами - чи не найяскравіша риса поезії Ахматової. Кілька слів, часом парадоксальних, - і одразу зрозуміло що на душі:
  • 6. 6 Сколько просьб у любимой всегда! У разлюбленной просьб не бывает. Сама Ахматова вважала, що не слід надавати перевагу лише її раннім віршам. Проте саме у ранніх віршах видно витонченість почуттів і розуміння світу, які дозволяють зрозуміти щиру й величну душу жінки. І саме з цих віршів починається шлях до літератури прекрасної поетеси Анни Ахматової. Творчість Анни Ахматової займає особливе місце в літературному процесі 20 століття. Не дарма, її називали не поетесою, а поетом. У її творах поруч з поетичною лірикою стояла величезна мужність, непохитність і сміливість. Всі вірші були наповнені громадянської й соціальної сміливістю, проявляти які було вельми небезпечно в умовах тоталітарного режиму «вождя народів». Давайте розглянемо деякі вірші великого поета, щоб спробувати розкрити всю таємницю її загадкової душі. «Песня последней встречи» Так беспомощно грудь холодела, Но шаги мои были легки. Я на правую руку надела Перчатку с левой руки. Показалось, что много ступеней, А я знала - их только три! Между кленов шепот осенний Попросил: «Со мною умри! Я обманут моей унылой, Переменчивой, злой судьбой». Я ответила: «Милый, милый! И я тоже. Умру с тобой...». Это песня последней встречи. Я взглянула на тёмный дом. Только в спальне горели свечи Равнодушно-жёлтым огнём. Вірш належить до раннього творчості А. Ахматової, так як був створений в 1911 році. Лірична героїня твору — сильна горда жінка, яка з гідністю пережила розлуку з коханою людиною. Сама розлука асоціюється у вірші з нещадним роком, і навіть з мотивом смерті. Анна Ахматова не дає ні опису чоловіка, ні об’єктивного згадки про нього. Це пов’язано з тим, що героїня для себе залишила його в минулому і більше не хоче повертатися до старого.
  • 7. 7 «Стисла руки…» Анна Ахматова (Переклад - Наталія Горішна) Стисла руки свої під вуаллю... – Ти змарніла сьогодні. Чому? – Через те, що терпкою печаллю Переповнила серце йому. Як забуду? Він знічений вийшов, І розпука торкнулася вуст... Я по сходинках збігла у тиші, І, здавалось, що втратила глузд. Задихаючись, крикнула: «Жарти, Що було. Постривай! Зрозумій!». Посміхнувся і кинув: «Не варто». І додав: «Ти на вітрі не стій». Цей вірш - одне з найбільш драматично насичених творів лірики Ахматової. Основа твору — це поєдинок між двома люблячими серцями і боротьба героїні зі своєю підсвідомістю. Жінка не здатна опанувати бурею почуттів, які вона відчуває до свого улюбленого. Він являє собою сповідь: лірична героїня визнає свої помилки, надягаючи темну вуаль, вона немов оплакує відносини, які перервалися з її вини. У вірші опущений діалог, який відбувся між коханими, однак завдяки психологічної насиченості останнього рядка, сенс цього упущення стає зрозумілим для читача.  Анна Ахматова – стихи [Електронний ресурс] // сайт Стихи о любви. - Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.stihi-rus.ru/1/Ahmatova/, вільний. – Загол. з екрану. – Мова: рос. – Перевірено: 20.05.2014.  Анна Ахматова видатна російська поетеса [Електронний ресурс] // сайт beyond. - Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://beyond.ua/anna-ahmatova/, вільний. – Загол. з екрану. – Мова: рос. - Перевірено: 20.05.2014.  Анна Ахматова [Електронний ресурс] // сайт Русская поэзия. - Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://rupoem.ru/axmatova/all.aspx, вільний. – Загол. з екрану. – Мова: рос. - Перевірено: 20.05.2014.
  • 8. 8  Ахматова Анна Андреевна [Електронний ресурс] // сайт kostyor.ru. – Режим доступу: http://www.kostyor.ru/biography/?n=40, вільний. – Загол. з екрану. – Мова: рос. - Перевірено:20.05.2014.  Анна Ахматова в Киеве [Електронний ресурс] // сайт Россия в красках. - Режим доступу: http://ricolor.org/europe/ukraina/ur/cult/ahmatova/, вільний. – Загол. з екрану. – Мова: рос. - Перевірено:20.05.2014.  «… Но люди, созданные друг для друга, соединяются, увы, так редко…» // Школьная библиотека. – 2009. №5. – С. 11-13.  «Я стала песней и судьбой…» // Знаменні дати, календар. – 2009. - С. 116-122  Землякова, Т. Анна Ахматова + Амадео Модільяні = ??? / Т. Землякова // Друг читача. – 2010. - №23-24. – С.8.  Рогозинський, В. Під кленами з чорним листям… / В. Рогозинський // Всесвітня література та культура. – 2008. - №12. – С. 2-4; - 2011. - №11. - С. 10-12.  Ткачева, Е. «Бог хранит» / Е. Ткачева // Отрок. – 2009. - №4. – С. 60- 63.  Югов, В. Розп’яття слова (Нотатки на полях про Анну Горенко- Ахматову) / Володимир Югов // Голос України. – 2009. – 5 серпня (№144). С. 20-21  Янковая, О. Ты выдумал меня… Анна Ахматова / Ольга Янковая // Натали. – 2009. - №8. – С. 54-61.