2. "Вони багато чим нагадують японських
ніндзя,... могли відкривати без ключів
замки, плавати на човнах по підлозі, як по
морських хвилях, переходити через річку
по сукняній повсті чи циновках з лози,
брати в голі руки розпечені ядра, бачити
за кілька верств довкола себе, перебувати
на дні ріки, влазити і вилазити з туго
зав'язаних і навіть зашитих мішків,
"перекидатись" у котів, перетворювати
людей у кущі, вершників на птахів,
залазити у звичайне відро і плисти в
ньому під водою сотні, тисячі верств".
3. 1. Корені характерництва сягають у тисячолітню
давнину, в часи великого переселення арійських
племен в Україну з Індії.
2. Характерники вміли використовувати енергію
Космосу. Воїн міг змінювати свою подобу, ставати
невидимим, читати людські думки, пересуватися по
повітрю і воді, через вогонь, до якого він не
чутливий, говорити з тваринами.
3. Характерники були знайомі з властивостями
науки. Так, наприклад, поранених козаків лікували,
вводячи їх в гіпнотичний транс. Це дозволяло
робити складні операції: витягати кулю з тіла чи
складати переламані кістки, не використовуючи
знеболення.
4. 4. Характерники досконало знали властивості
рослин та вміло їх використовували.
5. Характерники були невразливі до куль і
шабель. Вони концентрували внутрішню
енергію у ту частину тіла, куди спрямовувався
удар нападника.
6. Здатність козаків-характерників входити
непомітними у ворожий табір або виходити із
в'язниці, не порушивши засувів і
непоміченими вартовими, й досі не можуть
пояснити.
5. 7. Характерники мали свої школи. Стати
характерниками могли лише вибрані.
Навіть рідним дітям, коли ті були
недостойними і не відповідали необхідним
вимогам, передавати секрети
характерництва суворо заборонялося.
8. У характерники готувались дитинства.
Термін досить суворого навчання
встановлювався індивідуально, залежно від
потенціалу учня.
9. Якщо вчитель вважав, що науку
опановано, відбувався ритуал посвячення у
характерники.
6. 10. Після зруйнування Січі
характерники заснували
Задунайську Січ. Але, не бажаючи
служити в турків, найсвідоміша
частина запорожців перейшла на
службу до Австрійської імперії, у
складі якої тоді була Галичина,
Поділля, Закарпаття та Буковина.