ݺߣ

ݺߣShare a Scribd company logo

Грушевський як політичний і громадянський діяч

•Download as PPTX, PDF•
•
Людмила Паламарчук
Людмила Паламарчук

Грушевський як політичний і громадянський діяч

1 of 29
Downloaded 24 times
М.Грушевський як політичний і громадський діяч Новоселівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Михайло Грушевський- символ української нації ХХ ст. Його монументальна «Історія України-Руси» по праву вважається метрикою нашого народу, а її автора називають Великим Українцем — і літописцем, і творцем історії.
• Михайло Сергійович Грушевський • (1866-1934 рр.) – український історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Національної Республіки (1917-1918 рр.) Багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка (1897-1913 рр.) Завідувач кафедри історії Львівського університету (1894-1914 рр.) • Дійсний член Чеської АН (1914 р.), ВУАН (1923 р.) та АН СРСР (1929 р.)
Михайло Грушевський народився 17 (29) вересня 1866 р. у місті Холмі (нині Польща) в родині вчителя російської словесності греко-католицької гімназії. Предки його, як із батьківського, так і з материнського боку, були священиками, і за його ж висловом «загніздилися в Чигиринському повіті». Дитинство М.Грушевського минуло на Кавказі, але своєю духовною батьківщиною майбутній історик вважав село Сестринівку на Вінничині, куди родина Грушевських приїздила щоліта до родичів.
• Відірваність від рідної землі спонукала глибше ознайомитися з її історією і культурою, а життя на Кавказі, де ще не вщухли пристрасті після багаторічної війни з Росією, наклало свій відбиток на майбутні політичні погляди.
Антонович Володимир Боніфатійович — український історик, археолог, етнограф, археограф та громадський діяч • У виборі життєвого шляху М.Грушевський надав перевагу не літературі, а науці. Закінчивши тифліську гімназію в 1885 р., він вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира, де навчався у професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом були підготовлені роботи про південноруські замки першої половини XVI ст. та «Історія Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV століття», яка була удостоєна золотої медалі. М.Грушевський в день вступу до тифліської гімназії
На з'їзді українських письменників у Львові з нагоди 100-річчя виходу в світ «Енеїди» Котляревського, 1898 р На фото М.Грушевський та І.Франко • Після захисту М. Грушевським у 1894 р. магістерської дисертації В. Антонович порекомендував його на посаду професора кафедри історії у Львівському університеті. Подальша доля Михайла Сергійовича аж до Першої світової війни була пов’язана з Галичиною, де він завдяки плідній науковій і громадській роботі став керівником науково- культурного життя. Про це свідчить ряд наукових робіт з історії України, діяльність у Науковому Товаристві ім. Т.Г. Шевченка (як редактор «Записок...» і голова), тісна співпраця з І. Франком та М. Павликом, створення разом з ними Української національно- демократичної партії Учасники українських наукових курсів, що тривали у Львові влітку 1904 р.
Основною працею стала розпочата саме в ці роки 10-томна «Історія України-Руси» — перше в українській історіографії монументальне дослідження історії України, про значення якого найкраще висловився учень • М. Грушевського — І. Крип’якевич: «Михайло Грушевський — найбільший історик України... Першою й найважнішою його заслугою є те, що він дав нам повну історію України»
• Однією з провідних лiнiй концепції національного державотворення М.Грушевського є ідея соборності українських земель. Його тривала подвижницька праця у Галичині i Надднiпрянщинi, у Львові i Києві стала живим уособленням єднання західних i східних теренів України. Не менш важливе значення для сучасності має всебічно обґрунтована ідея суверенності українського народу, або, як казав Михайло Сергійович, «право самому порядкувати на власній землi».
Проголошення першого Універсалу Центральної Ради • Він показав, що еволюція людства, попри всі складнощі, має тенденцію до встановлення справедливого демократичного устрою. Влада у державі має належати особам, обраними народом на демократичних засадах, працювати для народу, спиратися на волю його бiльшості. Очоливши Центральну Раду, М.Грушевський був глибоко переконаний, що нова українська державність повинна базуватися на принципах демократії i закону. Своєю працею вчений закладав мiцнi підвалини української державності.
…такі погляди М. Грушевського не викликали особливого захоплення ні в Австро-Угорщині та Польщі, ні в офіційних колах Російської імперії, де вченого звинуватили у сепаратизмі. Наслідком цього стало його ув’язнення як агента австрійців у Києві, куди він повернувся під час Першої світової війни, а згодом — вислання до Симбірську. Тим часом історичні події розгорнулися так, що М. Грушевський із вченого перетворився на політика, і свої переконання мав стверджувати вже не на папері, а в житті... Він погодився очолити національно- визвольний рух, тому що по-справжньому хотів прислужитися Україні ще й у ролі державного діяча.
4 березня 1917 року М.С. Грушевський був обраний головою Української Центральної Ради. Намагався надати стихійному українському рухові організованості • Київський "Майдан" у березні 1917 року та Будинок Педагогічного музею, де засідала Українська Центральна Рада
Брав участь у проголошенні І, ІІІ, IV Універсалів УЦР ( 23 червня, 20 листопада 1917 р., 24 січня 1918 р. відповідно)
В результаті прийняття ІІІ Універсалу з ініціативи Грушевського було проголошено Українську Національну Республіку, а IV Універсал проголосив УНР самостійною. 25 лютого 1918 року за пропозицією Грушевського гербом УНР було затверджено тризуб
Ставив питання про культурне відродження українського суспільства. Намагався досягти національно-територіальної автономії України у складі Російської федерації
Під керівництвом Грушевського розроблялася Конституція незалежної УНР, яку прийняли 29 квітня 1918 року.Вона була складена за принципами демократичного суспільства.
Але не слід заплющувати очі й на його трагічні помилки, серед яких чи не найбільшою був розпуск новостворених збройних сил, що спричинило трагічну загибель студентської молоді під Крутами, та втрату Україною здобутої незалежності. Історики і досі сперечаються, чи був в України шанс зберегти у 1918 р. суверенітет, і чого більше приніс М. Грушевський Україні — користі чи шкоди. Проте беззаперечною його заслугою визнається те, що на початку ХХ ст. принаймні рік на світовій мапі була Українська Народна Республіка. «Хоч би які тяжкі проби судила переходити Україні і українському народові історична доля, – писав 1918 року М. Грушевський у статті «На порозі нової України», – хоч би які пертурбації лежали ще перед ними, великі часи творчості Української Центральної Ради й її акти зостануться великою епохою її розвою, твердою підставою національного будівництва»
Міф про президентство • У сучасній українській спільноті існує міф про Грушевського — президента УНР, запроваджений Дмитром Дорошенком. Міф прижився в публіцистиці й у науковій літературі. Тільки у вересні-жовтні 2004 чимало друкованих і електронних ЗМІ знову розтиражували «президентство» Грушевського. З погляду формального, юридичного, а відтак і наукового, Грушевський не був президентом УНР. Такої посади в УНР не існувало, не передбачала її й ухвалена в останній день функціонування Центральної Ради Конституція. Невідомий жодний акт, учинений Грушевським як президентом УНР. Водночас кваліфікація Грушевського «президент Ради» була тоді досить поширеною, особливо в газетних публікаціях. Це ймовірно пов'язане з тим, що ще одне значення слова президент — голова
1918 • Із встановленням в Україні радянської влади М. Грушевський був вимушений емігрувати за кордон. До 1924 р. він жив у різних містах (Прага, Вена, Женева, Париж), але прагнув повернутися в Україну. На користь повернення говорили ті позитивні зміни, які намітилися там у двадцятих роках: успіхи НЕПу, українізація, відродження науки і культури. Певно, саме ці фактори сприяли успішній науковій діяльності вченого в останні роки життя. М. Грушевський не міг без України. До того ж він прагнув закінчити справу свого життя — дописати багатотомну історію України-Руси, а це було неможливо без доступу до архівів, які зберігалися на території Радянської України. Тому він і пішов на компроміс із більшовиками, який суворо засудили представники української еміграції. Та незважаючи на очевидну лояльність до радянської влади, М. Грушевський так і не став для неї «своїм»
Один з перших аркушів справи- формуляру Михайла Грушевського Відразу ж після повернення вченого до України чекісти завели на нього справу-формуляр, яка через 10 років нараховувала 8 товстелезних томів доносів. Політика радянської влади щодо одного з найбільших вождів нації була неоднозначною: з одного боку — офіційне визнання, членство в Академії Наук СРСР, з іншого — непомітне, але постійне цькування. У 1931 р. його заарештували за сфабрикованою справою, так званого, «Українського національного центру».
На фото донька Катерина та родина М.Грушевсь кого • ГПУ знало всі його слабкі місця. Йшлося про доньку Катерину, кохану "Кулюню": слідчий пообіцяв академіку, що її зашлють на Соловки. • "...будут арестованы все близкие мне лица, произведены десятки повальных обысков, разорены десятки квартир, взорваны полы и стены, близкие мне лица будут сосланы в концентрационные лагеря, где их расстреляют при первом замешательстве в стране, и я стану предметом проклятий у всех моих близких…" – так Грушевський напише в листі до Сталіна про допит у харківській тюрмі. • Хворого академіка допитували дев’ять годин підряд – усю ніч до 4 години ранку. Вимагаючи потрібних свідчень, слідчий виривав з рук Грушевського папір із показами, рвав написане, лаяв, вимагаючи нових і нових подробиць: • "Он настаивал, что я как руководитель должен больше знать и должен восполнить показания остальных участников…»
Могила Михайла Грушевського на Байковому цвинтарі в Києві Після допитів протягом двох тижнів, старого, хворого й напівсліпого академіка все-таки відпустили. Хоча й не повинні були, за логікою речей. Зате репресували його родичів і друзів, а після смерті вченого (24 листопада 1934 р. під час лікування у Кисловодську) репресіям піддалася його творча спадщина — на довгі роки був створений міф про М. Грушевського як про заклятого ворога народу, а його твори були передані до спецхранів. Лише у 90-х роках минулого століття ім’я і творчість автора «Історії України-Руси» повернулися із забуття. Повідомлення про смерть М. Грушевського та постанова РНК УСРР, надруковані у газеті "Правда" 26 листопада 1934 р
Об’єктом досліджень переважно була історія України та її державності. Грушевський є автором понад 2000 наукових праць
• . Михайла Грушевського назвали Великим Українцем. Саме під такою назвою вийшла у 1992 р. у видавництві «Веселка» книга, де вперше були зібрані не лише твори Михайла Сергійовича (насамперед, публіцистика), а й матеріал про нього: автобіографії, листи, альбом унікальних фотографій, документи, статті, спогади. Адже і зараз надзвичайно актуально і пророчо звучать праці світоча української нації, де він шукає і знаходить відповідь на одвічні питання: хто ми, якого батька діти, куди йдемо, чого прагнемо...
«Ми маємо так багато свого, що нам нема чого зазіхати на чуже... Наш край великий і багатий, один із найкращих країв на світі, створений для розвитку великої, економічно сильної держави. Український народ повний життєвої сили, енергії, здібний, витривалий, високо здатний до організації, до громадської солідарності... Досить відкрити людині очі на те, хто вона, щоб бути певним в її вірності національній дисципліні. З сею міцною єдністю наш український народ становить велику силу, суцільну глибу, монолит, якого нема іншого в східній Європі».
Кожний невільний народ чекає на свого Мойсея. На жаль, Грушевський не став українським Мойсеєм... Та він задав високу ціль .І це змусило народ повірити в можливість неможливого – незалежну Україну.
Український Фенікс • М. Грушевського порівнюють із Феніксом, що відродився з попелу після десятиліття заборон, перекручень, фальсифікацій. Вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, фундаментальністю, М. Грушевський належав до тих видатних особистостей, які сповна пізнали велич й насолоду тріумфу i гіркоту поразки, але до кінця залишилися вірними ідеї усього життя. Саме про це наголосив у своєму вірші «Михайло Грушевський» поет Петро Гоць: Боже, невже Україна Може, нарешті, в вірші, Вас, Президенте, як сина Пошанувати в душі? Може ступити на землю, Де ви побачили світ, Без «ізволєнія» з Кремлю, Ще й проректи «Заповіт». Ще й проспівати «Не вмерла!..» (А таки ще й не помре!)… Боже! Ніяка не зжерла Нас тут чума!.. Й не зжере!
Видатні особистості — немов камертон свого часу:вони задають тональність життя суспільства, постійно підіймають планку суспільних діянь і прагнень. Саме таким і лишився в нашій історії великий син України, історик і державотворець Михайло Грушевський. Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ — нацією, країна — державою. Михайло Грушевський
Висновок • М.С. Грушевський є найвизначнішою громадсько-політичною постаттю кінця ХІХ-початку ХХ ст., він вклав великий внесок у розвиток української науки, культури та самосвідомості, по- новому оцінив історію українського народу та дав поштовх розвитку історичного самопізнання і освіти. Політичні погляди Грушевського випереджали ситуацію в Україні та Росії, намагався проголосити незалежність України з демократичними заставами суспільства та збереження української національності. Цінував політичні погляди на розвиток державності Володимира Великого, критикував марксизм і ставив національні інтереси вищими за класові, які заважали боротьбі за національність. Це свідчить про обізнаність та спроби підібрати оптимальний шлях розвитку України. «Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна» М.С. Грушевський

More Related Content

Грушевський як політичний і громадянський діяч

  • 2. Михайло Грушевський- символ української нації ХХ ст. Його монументальна «Історія України-Руси» по праву вважається метрикою нашого народу, а її автора називають Великим Українцем — і літописцем, і творцем історії.
  • 3. • Михайло Сергійович Грушевський • (1866-1934 рр.) – український історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Національної Республіки (1917-1918 рр.) Багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка (1897-1913 рр.) Завідувач кафедри історії Львівського університету (1894-1914 рр.) • Дійсний член Чеської АН (1914 р.), ВУАН (1923 р.) та АН СРСР (1929 р.)
  • 4. Михайло Грушевський народився 17 (29) вересня 1866 р. у місті Холмі (нині Польща) в родині вчителя російської словесності греко-католицької гімназії. Предки його, як із батьківського, так і з материнського боку, були священиками, і за його ж висловом «загніздилися в Чигиринському повіті». Дитинство М.Грушевського минуло на Кавказі, але своєю духовною батьківщиною майбутній історик вважав село Сестринівку на Вінничині, куди родина Грушевських приїздила щоліта до родичів.
  • 5. • Відірваність від рідної землі спонукала глибше ознайомитися з її історією і культурою, а життя на Кавказі, де ще не вщухли пристрасті після багаторічної війни з Росією, наклало свій відбиток на майбутні політичні погляди.
  • 6. Антонович Володимир Боніфатійович — український історик, археолог, етнограф, археограф та громадський діяч • У виборі життєвого шляху М.Грушевський надав перевагу не літературі, а науці. Закінчивши тифліську гімназію в 1885 р., він вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира, де навчався у професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом були підготовлені роботи про південноруські замки першої половини XVI ст. та «Історія Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV століття», яка була удостоєна золотої медалі. М.Грушевський в день вступу до тифліської гімназії
  • 7. На з'їзді українських письменників у Львові з нагоди 100-річчя виходу в світ «Енеїди» Котляревського, 1898 р На фото М.Грушевський та І.Франко • Після захисту М. Грушевським у 1894 р. магістерської дисертації В. Антонович порекомендував його на посаду професора кафедри історії у Львівському університеті. Подальша доля Михайла Сергійовича аж до Першої світової війни була пов’язана з Галичиною, де він завдяки плідній науковій і громадській роботі став керівником науково- культурного життя. Про це свідчить ряд наукових робіт з історії України, діяльність у Науковому Товаристві ім. Т.Г. Шевченка (як редактор «Записок...» і голова), тісна співпраця з І. Франком та М. Павликом, створення разом з ними Української національно- демократичної партії Учасники українських наукових курсів, що тривали у Львові влітку 1904 р.
  • 8. Основною працею стала розпочата саме в ці роки 10-томна «Історія України-Руси» — перше в українській історіографії монументальне дослідження історії України, про значення якого найкраще висловився учень • М. Грушевського — І. Крип’якевич: «Михайло Грушевський — найбільший історик України... Першою й найважнішою його заслугою є те, що він дав нам повну історію України»
  • 9. • Однією з провідних лiнiй концепції національного державотворення М.Грушевського є ідея соборності українських земель. Його тривала подвижницька праця у Галичині i Надднiпрянщинi, у Львові i Києві стала живим уособленням єднання західних i східних теренів України. Не менш важливе значення для сучасності має всебічно обґрунтована ідея суверенності українського народу, або, як казав Михайло Сергійович, «право самому порядкувати на власній землi».
  • 10. Проголошення першого Універсалу Центральної Ради • Він показав, що еволюція людства, попри всі складнощі, має тенденцію до встановлення справедливого демократичного устрою. Влада у державі має належати особам, обраними народом на демократичних засадах, працювати для народу, спиратися на волю його бiльшості. Очоливши Центральну Раду, М.Грушевський був глибоко переконаний, що нова українська державність повинна базуватися на принципах демократії i закону. Своєю працею вчений закладав мiцнi підвалини української державності.
  • 11. …такі погляди М. Грушевського не викликали особливого захоплення ні в Австро-Угорщині та Польщі, ні в офіційних колах Російської імперії, де вченого звинуватили у сепаратизмі. Наслідком цього стало його ув’язнення як агента австрійців у Києві, куди він повернувся під час Першої світової війни, а згодом — вислання до Симбірську. Тим часом історичні події розгорнулися так, що М. Грушевський із вченого перетворився на політика, і свої переконання мав стверджувати вже не на папері, а в житті... Він погодився очолити національно- визвольний рух, тому що по-справжньому хотів прислужитися Україні ще й у ролі державного діяча.
  • 12. 4 березня 1917 року М.С. Грушевський був обраний головою Української Центральної Ради. Намагався надати стихійному українському рухові організованості • Київський "Майдан" у березні 1917 року та Будинок Педагогічного музею, де засідала Українська Центральна Рада
  • 13. Брав участь у проголошенні І, ІІІ, IV Універсалів УЦР ( 23 червня, 20 листопада 1917 р., 24 січня 1918 р. відповідно)
  • 14. В результаті прийняття ІІІ Універсалу з ініціативи Грушевського було проголошено Українську Національну Республіку, а IV Універсал проголосив УНР самостійною. 25 лютого 1918 року за пропозицією Грушевського гербом УНР було затверджено тризуб
  • 15. Ставив питання про культурне відродження українського суспільства. Намагався досягти національно-територіальної автономії України у складі Російської федерації
  • 16. Під керівництвом Грушевського розроблялася Конституція незалежної УНР, яку прийняли 29 квітня 1918 року.Вона була складена за принципами демократичного суспільства.
  • 17. Але не слід заплющувати очі й на його трагічні помилки, серед яких чи не найбільшою був розпуск новостворених збройних сил, що спричинило трагічну загибель студентської молоді під Крутами, та втрату Україною здобутої незалежності. Історики і досі сперечаються, чи був в України шанс зберегти у 1918 р. суверенітет, і чого більше приніс М. Грушевський Україні — користі чи шкоди. Проте беззаперечною його заслугою визнається те, що на початку ХХ ст. принаймні рік на світовій мапі була Українська Народна Республіка. «Хоч би які тяжкі проби судила переходити Україні і українському народові історична доля, – писав 1918 року М. Грушевський у статті «На порозі нової України», – хоч би які пертурбації лежали ще перед ними, великі часи творчості Української Центральної Ради й її акти зостануться великою епохою її розвою, твердою підставою національного будівництва»
  • 18. Міф про президентство • У сучасній українській спільноті існує міф про Грушевського — президента УНР, запроваджений Дмитром Дорошенком. Міф прижився в публіцистиці й у науковій літературі. Тільки у вересні-жовтні 2004 чимало друкованих і електронних ЗМІ знову розтиражували «президентство» Грушевського. З погляду формального, юридичного, а відтак і наукового, Грушевський не був президентом УНР. Такої посади в УНР не існувало, не передбачала її й ухвалена в останній день функціонування Центральної Ради Конституція. Невідомий жодний акт, учинений Грушевським як президентом УНР. Водночас кваліфікація Грушевського «президент Ради» була тоді досить поширеною, особливо в газетних публікаціях. Це ймовірно пов'язане з тим, що ще одне значення слова президент — голова
  • 19. 1918 • Із встановленням в Україні радянської влади М. Грушевський був вимушений емігрувати за кордон. До 1924 р. він жив у різних містах (Прага, Вена, Женева, Париж), але прагнув повернутися в Україну. На користь повернення говорили ті позитивні зміни, які намітилися там у двадцятих роках: успіхи НЕПу, українізація, відродження науки і культури. Певно, саме ці фактори сприяли успішній науковій діяльності вченого в останні роки життя. М. Грушевський не міг без України. До того ж він прагнув закінчити справу свого життя — дописати багатотомну історію України-Руси, а це було неможливо без доступу до архівів, які зберігалися на території Радянської України. Тому він і пішов на компроміс із більшовиками, який суворо засудили представники української еміграції. Та незважаючи на очевидну лояльність до радянської влади, М. Грушевський так і не став для неї «своїм»
  • 20. Один з перших аркушів справи- формуляру Михайла Грушевського Відразу ж після повернення вченого до України чекісти завели на нього справу-формуляр, яка через 10 років нараховувала 8 товстелезних томів доносів. Політика радянської влади щодо одного з найбільших вождів нації була неоднозначною: з одного боку — офіційне визнання, членство в Академії Наук СРСР, з іншого — непомітне, але постійне цькування. У 1931 р. його заарештували за сфабрикованою справою, так званого, «Українського національного центру».
  • 21. На фото донька Катерина та родина М.Грушевсь кого • ГПУ знало всі його слабкі місця. Йшлося про доньку Катерину, кохану "Кулюню": слідчий пообіцяв академіку, що її зашлють на Соловки. • "...будут арестованы все близкие мне лица, произведены десятки повальных обысков, разорены десятки квартир, взорваны полы и стены, близкие мне лица будут сосланы в концентрационные лагеря, где их расстреляют при первом замешательстве в стране, и я стану предметом проклятий у всех моих близких…" – так Грушевський напише в листі до Сталіна про допит у харківській тюрмі. • Хворого академіка допитували дев’ять годин підряд – усю ніч до 4 години ранку. Вимагаючи потрібних свідчень, слідчий виривав з рук Грушевського папір із показами, рвав написане, лаяв, вимагаючи нових і нових подробиць: • "Он настаивал, что я как руководитель должен больше знать и должен восполнить показания остальных участников…»
  • 22. Могила Михайла Грушевського на Байковому цвинтарі в Києві Після допитів протягом двох тижнів, старого, хворого й напівсліпого академіка все-таки відпустили. Хоча й не повинні були, за логікою речей. Зате репресували його родичів і друзів, а після смерті вченого (24 листопада 1934 р. під час лікування у Кисловодську) репресіям піддалася його творча спадщина — на довгі роки був створений міф про М. Грушевського як про заклятого ворога народу, а його твори були передані до спецхранів. Лише у 90-х роках минулого століття ім’я і творчість автора «Історії України-Руси» повернулися із забуття. Повідомлення про смерть М. Грушевського та постанова РНК УСРР, надруковані у газеті "Правда" 26 листопада 1934 р
  • 23. Об’єктом досліджень переважно була історія України та її державності. Грушевський є автором понад 2000 наукових праць
  • 24. • . Михайла Грушевського назвали Великим Українцем. Саме під такою назвою вийшла у 1992 р. у видавництві «Веселка» книга, де вперше були зібрані не лише твори Михайла Сергійовича (насамперед, публіцистика), а й матеріал про нього: автобіографії, листи, альбом унікальних фотографій, документи, статті, спогади. Адже і зараз надзвичайно актуально і пророчо звучать праці світоча української нації, де він шукає і знаходить відповідь на одвічні питання: хто ми, якого батька діти, куди йдемо, чого прагнемо...
  • 25. «Ми маємо так багато свого, що нам нема чого зазіхати на чуже... Наш край великий і багатий, один із найкращих країв на світі, створений для розвитку великої, економічно сильної держави. Український народ повний життєвої сили, енергії, здібний, витривалий, високо здатний до організації, до громадської солідарності... Досить відкрити людині очі на те, хто вона, щоб бути певним в її вірності національній дисципліні. З сею міцною єдністю наш український народ становить велику силу, суцільну глибу, монолит, якого нема іншого в східній Європі».
  • 26. Кожний невільний народ чекає на свого Мойсея. На жаль, Грушевський не став українським Мойсеєм... Та він задав високу ціль .І це змусило народ повірити в можливість неможливого – незалежну Україну.
  • 27. Український Фенікс • М. Грушевського порівнюють із Феніксом, що відродився з попелу після десятиліття заборон, перекручень, фальсифікацій. Вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, фундаментальністю, М. Грушевський належав до тих видатних особистостей, які сповна пізнали велич й насолоду тріумфу i гіркоту поразки, але до кінця залишилися вірними ідеї усього життя. Саме про це наголосив у своєму вірші «Михайло Грушевський» поет Петро Гоць: Боже, невже Україна Може, нарешті, в вірші, Вас, Президенте, як сина Пошанувати в душі? Може ступити на землю, Де ви побачили світ, Без «ізволєнія» з Кремлю, Ще й проректи «Заповіт». Ще й проспівати «Не вмерла!..» (А таки ще й не помре!)… Боже! Ніяка не зжерла Нас тут чума!.. Й не зжере!
  • 28. Видатні особистості — немов камертон свого часу:вони задають тональність життя суспільства, постійно підіймають планку суспільних діянь і прагнень. Саме таким і лишився в нашій історії великий син України, історик і державотворець Михайло Грушевський. Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ — нацією, країна — державою. Михайло Грушевський
  • 29. Висновок • М.С. Грушевський є найвизначнішою громадсько-політичною постаттю кінця ХІХ-початку ХХ ст., він вклав великий внесок у розвиток української науки, культури та самосвідомості, по- новому оцінив історію українського народу та дав поштовх розвитку історичного самопізнання і освіти. Політичні погляди Грушевського випереджали ситуацію в Україні та Росії, намагався проголосити незалежність України з демократичними заставами суспільства та збереження української національності. Цінував політичні погляди на розвиток державності Володимира Великого, критикував марксизм і ставив національні інтереси вищими за класові, які заважали боротьбі за національність. Це свідчить про обізнаність та спроби підібрати оптимальний шлях розвитку України. «Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна» М.С. Грушевський