полководець та стратег
- 1. Полководець та стратег Про Хмельницького у багатьох європейських країнах гучно заговорили влітку 1648 року, коли туди докотилася слава про його блискучі перемоги, здобуті українцями під Жовтими Водами та Корсунем. За досить короткий проміжок часу гетьману Богдану Хмельницькому разом зі своїми соратниками вдалося створити боєздатну армію, яка не поступалася європейським аналогам. Відповідно до завдань війни, побудова збройних сил здійснювалася за полково-сотенним територіальним принципом, згідно з яким Україна-Русь поділялася на окремі військово-адміністративні округи (полки), що, в свою чергу, складалися з менших одиниць (сотень). Це забезпечувало реалізацію основних стратегічних напрямків і концептуальних засад військових задумів Хмельницького, зокрема, масове залучення до боротьби проти ворога українського населення, а також утримання війська за його кошти. Створена організаційна структура козацької армії стала потужною базою для формування військових підрозділів та ведення воєнних дій.
- 2. Полководець та стратег Вирішальне значення під час бойових операцій мали регулярні частини Війська Запорозького. Вони, головним чином, складалися з підрозділів реєстрового козацтва, що було внесене до військових списків — реєстрів — і було зобов'язане до постійної служби. На початковому етапі війни (січень — червень 1648 року) армія Богдана Хмельницького збільшилася вдвічі — з 6 до 12 тисяч. У листопаді того ж року у таборі під Замостям було 20 тисяч реєстровців, а при укладанні Зборівського миру з королем (серпень 1649 року) український гетьман погодився на 40 тисяч записаних до реєстру воїнів. У 1654 році Хмельницький задекларував наявність 60 тисяч реєстровців. Зважаючи на те, що під час Тридцятилітньої війни 1618-1648 років західноєвропейські військові формування не перевищували 40-50 тисяч чоловік, можна із впевненістю стверджувати, що це була досить велика і сильна армія. Основу козацького війська в роки гетьманування Богдана Хмельницького складали піхотні полки, які, за свідченням сучасників, відзначалися витривалістю та майстерністю ведення стрільби. Протягом перших років війни гетьман використовував у бойових операціях союзницьку татарську кінноту, а згодом почав формувати власні кінні полки. Він також зумів створити сильну артилерію, яка налічувала до 100 гармат і за ефективністю дій не поступалася польській. До української армії увійшли також підрозділи, що виконували розвідувальні, прикордонно-сторожові та фортифікаційні функції. Досить добре було організоване постачання зброї, боєприпасів, продовольства і фуражу. Все це свідчить про видатні військово-організаторські здібності гетьмана Хмельницько
- 3. Богдан Хмельницький запропонував свою концепцію виснажливої війни. Окрім того, стратегія українського війська була направлена на роз'єднання сил противника та його розгром по частинах. Гетьман Хмельницький умів зосереджувати головні сили у вирішальному місці (битви під Збаражем, Зборовом та Батогом). У червні 1648 року під час битви під Корсунем, що на Черкащині, польське військо Потоцького було розгромлене вщент за 4 години козаками-піхотинцями, які увірвались у розриви похідного оборонного табору, і татарськими кіннотниками, що напали на польських жовнірів з тилу. Але вершиною воєнного мистецтва Богдана Хмельницького та його соратників стала переможна Батозька битва, що відбулася 1-2 червня 1652 року. Цю перемогу українців сучасники порівнювали з класичною перемогою античного полководця Ганнібала під Каннами. Саме тут проявилися нові елементи в тактиці оточення ворога. Вони полягали в тому, що: дії українського війська до здійснення оточення були розраховані на деморалізацію противника (йому спочатку показали невелику кількість військ, а потім створили фальшиве враження про їхню значну перевагу); маневр по оточенню здійснювався на далеких підступах до розташування ворога (т. зв. оперативне оточення), а потім перейшов у повне тактичне оточення; маневрування козацьких підрозділів мало за мету примусити поляків розпорошити свої сили. На завершальному етапі цієї чудово спланованої операції потужний раптовий удар по ворожому табору одночасно з трьох боків призвів до того, що з 26-тисячного польського війська врятувалися одиниці.
- 4. . Опираючись на традиції козацького розвідувального мистецтва кінця XVI — першої половини XVII століття, Богдан Хмельницький при формуванні свого війська надав першочергового значення організації розвідувальної служби. Вже взимку 1651 року під загальним контролем українського гетьмана та безпосереднім керівництвом козацького старшини Тарасенка (Стасенка) була проведена одна з найбільших у тогочасній Європі розвідувальних операцій: до Корони Польської з України-Русі було направлено близько двохсот шпигунів, які повинні були збирати найрізноманітнішу інформацію, проводили диверсійні акти та готували повстання. Більшість із козацьких розвідників під час виконання цього важливого завдання вдавали із себе жебраків, калік, «пілігримів», мандрівних циркачів, кобзарів, в окремих випадках — священиків, прочан або ченців. В одному з регіонів Польщі під керівництвом українського резидента П. Гжибовського перебувало 80 осіб. Окрім того Богдану Хмельницькому вдалося створити агентурну мережу у Варшаві та столиці Великого князівства Литовського — Вільно, яка вчасно поставляла необхідну інформацію як політичного, так і військового характеру. Використовуючи розвідувальну та контррозвідувальну службу, гетьман Богдан Хмельницький шляхом поширення дезінформації прагнув посіяти у ворожому війську невпевненість у власних силах, панічні настрої. У своїх універсалах до населення та інструкціях до розвідників гетьман наполягав на необхідності створення у противників настроїв приреченості, напруження та непевності. Отже, вперше у практиці вітчизняного воєнного мистецтва застосовувалися принципи ведення так званої «психологічної війни». Такі методи використовувалися у ході битв під Корсунем, Пилявцями та Берестечком. Безпосередня (тактична) військова інформація здобувалася шляхом розсилання спеціальних роз'їздів або за допомогою окремих розвідників, яким доводилося долати до сотні кілометрів. Вони взнавали про задуми командування противника, його чисельність і місцеперебування, напрямки й маршрут просування армій. Досить часто відомості необхідного характеру надавали захоплені «язики» — полонені з ворожого табору. Козацьке мистецтво захоплення полонених, як відзначали сучасники, було одним з найкращих у Європі.
- 5. Підсумки діяльності Насамкінець Слід відзначити, що під час походів Хмельницький особисто командував головними силами війська, рішуче відмовився від оборонної тактики бою і свою військову майстерність проявляв насамперед у наступі. Гетьман зумів зібрати навколо себе справжнє сузір'я талантів, вихідців із різних верств українського суспільства, які вміло керували полками та сотнями козацького війська. Отже, все вищесказане дає змогу говорити про те, що Хмельницький був одним з найталановитіших полководців свого часу