More Related Content
What's hot (20)
Viewers also liked (11)
Similar to літопис (1) (20)
Recently uploaded (16)
літопис (1)
- 1. Історія Новопразької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 почалася у 1903 році. Нарешті масова освіта докотилася до Нової Праги. Вирішено було збудувати ще одну школу для західної частини селища. Будівництво було розпо-чате Херсонським губернством. „З миру по нитці - голому сорочка",— за таким принципом було збудовано приміщення майбутньої школи. Буді- вництво, з яко-го виросла чотирикласна школа, закінчилося весною 1905 року. На пустирі ви-росло невеличке приміщення, де діти навчалися чотири роки. Цього було до-сить, щоб уміти писати, рахувати, читати. Світлина зроблена до війни. Група відмінників і директор Мунтян Але не всю біду ще пережила Україна, не всього ще лиха зазнало людство. Прийшло в наші краї горе, масш-таби і кордони якого не зрівняти ні з чим. Вій-на зазирнула в Україну. Смерть, біль, табір і постійний страх за життя. Страх, що став звичкою. Так, як були зруйновані наші ідеали, так і школа була розбита і розкраде- на німцями. Фашисти використовували її в своїх цілях. Приміщення слугувало їм конюшнею. Радісні крики „Ура!" Нова Прага знов почула аж у грудні 1943 року.
- 2. Життя почало налагоджуватися, люди залатувати пустоти і руйнування, за- лишені німцями. Життя йшло далі, школа ста-ла потрібною. „Викликали нас до районного відділу народної освіти за наказом секрета- ря райкому партії К. І. Сабанського, — розповідає Надія Григорівна Шапошнік, — сказав, що потрібно організувати школу. Ну ми і взялись до роботи." Нелегке завдання випало Шапошнік Надії Григорівні. Нелегке, як і її життя. Уродженка Нової Праги. Навчалася в школі №1 Нової Праги, закінчила і Олександрійський педагогічний технікум, далі працювала в Донбасі (станція Цикуриха), але, приїхавши в рідне село на канікули, не змогла через початок війни повернутися туди. Після звільнення Нової Праги учителька була присут- ня при відбудові школи, де після цього пропрацювала ще 32 роки. Чоловік розуміє її покликання і те, що душею жінка завжди в школі, тому допома- гає їй приходити сюди на свята. Ця, тоді ще молода дівчина, разом з трохи стар- шою Мойсеєнко Марією Самойлівною, яка стала директором, зібрали дітей на навчання. "Місця не було, школа була розбита. Навчалися по хатах. Хто прий- мав, до того і йшли, розсідалися, читали. Так було десь із півроку, а потім у лі- тню пору займалися відбудовою. Тоді вже трохи вчителів зібралося. Робили все своїми руками. Місили глину, мазали стіни самі учителі. Колгосп „Мічуріна" допомагав бу- дівельними матеріалами: глиною, дере- виною."
- 3. Ось так спільними зусиллями колгоспу і педагогів було відбудовано приміщен- ня. Колгоспу тоді віддячили сповна: урожай допомагали збирати, підсобляли чим могли. Не забулися і імена педагогів, що своїми руками відбудовували шко- лу: Жир Ніна Олексіївна (німецька мова) Бугайо- ва Наталя Яківна (математика) Хмільова Марія Тихонівна (історія) Кириченко Людмила Яківна (1-3 класи) Смілов Іван Самійлович (географія) Батура Василь Никонорович (математика). Ці люди заклали перший щабель у відродженні школи, як виявилось, не останньому. «Вчитися було не важко, діти хороші і дружні. Хоч навчалися в дві зміни, і учнів було по 45 чоловік у класі, робота була радістю»,—ділиться Надія Григо- рівна. Фенікс знов відродився з попелу. Відбудували маленьку школу і отримали від Райвиконкому двоповерхову, яка повністю почала працювати в 1952 році. У школі, завдяки голові селищної ради Кравцову І.А. проведено електрику. А вже в 1956 році вийшла постанова пленуму КПУ про роботу школи в одну зміну. „Тяжкі умови тоді були для такого переходу, - збереглися спогади тогочасного директора Мойсеєнко М. С, - школу недавно збудовано, а спортзал, майстерня по дереву та по металу ще не працювали. Приміщення для роботи в одну зміну було замале, не всі класи обладнані. Виручив колгосп. Для деяких приміщень у колгоспах збирали меблі: з одного колгоспу по дві класні кімнати. Так і викру- тились."
- 5. А далі—шкільні будні. Радісні і не дуже, тяжкі і легкі. „Але ніколи не було сумно. Діти слухались. Хлопці, вдвічі вищі за мене, винувато схиляли голову, визнаючи провину. А суботи—улюблений день. Завжди конкурси. Пам'ятаю „Ану-ка мальчики!", „Ану-ка девочки!". Було вільно, весело і завжди повчально". Так згадує свою роботу вчитель школи №2 Козицина Клавдія Петрівна, яка пропрацювала тут 32 роки. Ще один довгожитель шкільної справи – учитель молодших класів школи №2 Литвин Марія Павлівна. Литвин Марія Павлівна родом з с. Спасове Новгородківського району. Її родина була не багатою, але дружною. Навчалася вона в рідному селі, і перша вчителька вирішила її долю, бо заслухуючись розповідями і поясненнями талановитого педа- гога, дівчинка вирішила, що неодмінно стане педагогом. Так і сталося. Закінчивши у 1947році Олександрійський педагогічний технікум, працювала у Верблюжці, а по-тім в Новій Празі, де зустріла друга життя і залишилася проживати. З 1951 по 1984рік працювала учителем молодших класів. Не дивно, що в такого педагога син і донька теж учителі. Марія Павлівна і досі дослухається до шкільних новин, читає улюблених Крилова і Глі- бова, а в душі залишається справ-жнім педагогом. 1975 рік теж знаменний для цьо-го навчального закладу. Знову оновили приміщення школи. На місці двоповерхової, з’явилася теперішня, триповерхова будівля. І знову нічого так просто не да- лося. Мали викручуватися своїми силами. Будівництвом школи пе- реймалася адміністрація закла- ду—директор Шаповалова Марія Трохимівна та заступник дирек- тора школи з навчально-виховної роботи Поденежна Валентина Петрівна.
- 6. На прохання директора Шаповалової Марії Трохимівни, керівник Знам'янсь- кого цегляного заводу Педько М. К. надав цеглу для будівлі, а колгоспи «Прогрес», «Серп і молот», «Ленін», надали будівельні матеріали, обладнали фізичний і хіміч- ний кабінети. Урочисте відкриття відбулося взимку 1975 року. Заступник директора школи з навчально-виховної роботи Поденежна Вален- тина Петрівна згадувала: «Важко було працювати. На- вчання відбува- лося у дві зміни у старому одно- поверховому ко- рпусі, а поруч відбувалося бу- дівництво нової школи. Вчителі не просто по- винні були надавати якісну освіту, а і відповідати за збереження життя і здоров’я учнів, адже діти всі однакові—їм зав- жди хочеться туди, де заборонено. »
- 7. Свято проходило в колі друзів. Гості з району й області, сам секретар Райви- конкому Волков завітав до школи. Але найнезвичайнішим гостем був письменник рідної країни—Павло Загребельний. Відомий українець приїхав щоб привітати уч- нів з Днем Знань. „З великою радістю, - розповідає Надія Михайлівна Півняк,— просили у письменника автограф. А які ж раді були, коли отримали побажання процвітання школи від відомого співвітчизника." Ще й досі книжки, підписані Павлом Архиповичем, як велика реліквія, зберіга- ються на книжкових полицях учителів. Відкрилися двері школи після урочистої лінійки. Честь відкрити школу було нада- но тогочасному директору Ковтун-Шаповаловій Марії Трохимівні і голові колгоспу „Прогрес" Власенку Івану. Саме вони перерізали символічну стрічку. До 1989 року працювала восьмирічна школа, та Рішенням Олександрійського райвиконкому № 280 від 18.09.1989р. Новопразьку восьмирічну школу №1 реор- ганізовано в Новопразьку середню школу №2. У 1991 році школа стала навчальним закладом суверенної держави України. Нарешті в нашу школу прийшли рідні традиції і глибокі реформи. Було змінено багато пунктів в організації навчання, замі-нено книги, змінилася шкільна форма. Усі працівники та учні Новопразької ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 знають
- 8. легенду про рідну школу. У 1952 році почала працювати нова двоповерхова школа. Саме з цього примі- щення все і почалося. Архітектор, який спроектував цю будівлю, помітив недолі- ки у розрахунках вже після того як закінчилося будівництво. Пізніше через обид- ва поверхи утворилася тріщина, яка розросталася з роками. Незабаром школі на- дали статус аварійної. Архітектор не витримав того, що його творіння руйну- ється і викинувся з ІІ поверху. Яким же було здивування працівників, коли і на новій будівлі з'явилася тріщи- на через усі три поверхи. Крім того, коли школа порожня, люди чують там кроки, спів, а дехто навіть бачив тінь людини, яка швидко зникає. Кажуть, що це привид архітектора, який трагічно загинув багато років тому. ...Пройшов час. Ось уже і 2010 рік. У цьому році школі виповниться 105 ро- ків. Це велика дата, і настав час підвести підсумки. Заснована у 1905 році школа мала 4 класи, поступово їх ставало більше 7 до 1960 року,8 (з 1961-1989), 10-11 (з 1990). За цей час змінилося багато директорів: Мунтян, Дрозд, Мойсеєнко М.С., Шаповалова М.Т., Піра М.І., Єременко А.І, Алексеєнко Л.І, Федяєва Н.А. Директори Новопразької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 Шаповалова М.Т., Алексеєнко Л.І., Федяєва Н.А. 2001 рік Захід «Зустріч поколінь» провела Півняк І.Г.
- 9. Усіх працівників згадати дуже важко, адже протягом 105 років пропрацювало безліч людей. Та варто згадати педагогічні сім'ї, династії, які обрали цей непрос- тий шлях. Так, складною педагогічною нивою пліч-о-пліч крокували і крокують разом Літовченко Раїса (вчитель математики) та Літовченко Юрій (вчитель фізич- ної культури), Демура Олена Петрівна (вчитель початкових класів) та Демура Во- лодимир Іванович (вчитель історії), Півняк Володимир Володимирович (вчитель іноземної мови) та Півняк Ірина Григорівна (заступний директора школи з вихов- ної роботи та вчитель зарубіжної літератури), Артем'єв В’ячеслав Володимирович (вчитель фізичної культури) та Артем'єва Лариса Василівна (вчитель музичного мистецтва), Бугайов Микола Володимирович (вчитель фізичної культури) та Буга- йова Наталія Анатоліївна (заступник директора школи з виховної роботи та вчи- тель української мови і літератури). Педагогічна династія—це непростий вибір родини, адже через покоління проносяться традиції, відданість справі, любов до обраної професії і, зрештою, шкільна історія. Так, у далекому 1947 році до Новопразької семирічної школи прийшла працювати Просяник (Поденежна) Валентина Петрівна, яка працювала до 1979 року на посаді заступника директора школи з навчально-виховної роботи та вчителя математики. Їй на зміну у 1980 році прийшла донька Поденежна Ольга Степанівна, яка і зараз працює вчителем початкових класів. Згодом приєдналася донька Ольги Степанівни Бугайова Наталія Анатоліївна (1999р), яка зараз працює на посаді заступника директора школи з виховної роботи, вчителя української мо- ви та її чоловік Бугайов Микола Володимирович (1998р.)—вчитель фізичної куль- тури. У 1967 році прийшла на роботу молода та енергійна Півняк Надія Михайлів- на, яка довгий час працювала на посаді вчителя початкових класів, а згодом приє- дналися син Півняк Володимир Володимирович (вчитель іноземної мови) та його дружина Півняк Ірина Григорівна (заступник директора школи з виховної роботи та вчитель зарубіжної літератури). Довгий час вчителем іноземної мови працювала Іванченко Галина Іванівна, а на зміну їй прийшла донька Іванченко Віра Вікторівна (вчитель іноземної мови)
- 10. За 105 років школа випустила тисячі випускників. Приміщення школи пере- будовувалось 4 рази, її учні завжди займали високі призові місця в спорті і на- вчанні, а учителі виявляли високий професіоналізм. Кожного року школа відк- риває двері і першокласникам, і широку дорогу випускникам, а міцна дружба завжди з'єднує їх серця. З 2007 року заклад працює у напрямку школа сприяння здоров’я та громад- сько-активна школа.
- 11. 14 жовтня 2008 року у школі відкрито історичний музей (керівник Бугайова Н.А.), якому видано свідоцтво про реєстрацію № 12-98 (Наказ обласного управління освіти і науки Кіровоградської ОДА №39 від 30.01.2009р.).