Н.П.Клименко. Загальна декларація прав людини: історія створення
Download as PPTX, PDF2 likes3,646 views
More Related Content
What's hot (20)
Similar to Н.П.Клименко. Загальна декларація прав людини: історія створення (20)
More from Інститут післядипломної педагогічної освіти КУБГ (20)
Recently uploaded (13)
Н.П.Клименко. Загальна декларація прав людини: історія створення
- 1. «У світі, який ще відчував на собі відлуння жахів Другої Світової війни, Декларація стала першою глобальною заявою про те, що сьогодні ми сприймаємо як належне – гідність та рівність усіх людeй» Генеральний секретар ООН Пан Гі-Мун 8-Генеральний секретар ООН Пан Гі-мун Доцент кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти та виховання ІППО КУ імені Бориса Грінченка Н.П.Клименко
- 2. В Організації Об'єднаних Націй День прав людини міжнародне свято, що відзначається 10 грудня за пропозицією Генеральної асамблеї ООН (на ознаменування річниці ухвалення Асамблеєю Загальної декларації прав людини в 1948 році).
- 3. Витоки явища, яке згодом стали називати правами людини, беруть свій початок з найдавніших часів людської історії. Ідеї про цінність і недоторканність життя, рівність людей перед вищими силами містяться ще в прадавніх міфах і віруваннях. В античні часи такі погляди набули широкого поширення у Стародавній Греції. Вони стали закономірним наслідком полісної форми демократії і були пов’язані переважно з поняттям громадянства, яке передбачало рівність усіх членів полісу в користуванні правами та свободами, насамперед політичними. У працях давньогрецьких мислителів-софістів ще в VІ–V ст. до н.е. були закладені й основи концепції природного права, розвинуті згодом філософами та юристами Стародавнього Риму Європейські філософи епохи Просвітництва розвинули теорію природного права, під впливом якої були сформульовані такі документи, як англійський Білль про права 1689, американський Білль про права та французька Декларація прав людини і громадянина.
- 4. Під час Другої світової війни виникла потреба в прийнятті міжнародного білля щодо прав людини. У своєму зверненні до нації 1941 президент США Франклін Рузвельт закликав до захисту того, що він назвав істотними чотирма свободами: свободи слова, свободи совісті, свободи від страху та свободи від злиднів. Ця декларація відображала переконання початку 1940-х, за якими захист прав людини повинен був стати умовою мирних угод після закінчення війни. Статут ООН підтвердив віру в фундаментальні права, гідність і цінність людської істоти і зобов’язав усіх членів ООН забезпечити повагу й дотримання людських прав та основних свобод для всіх без розрізнення щодо раси, статі, мови чи релігії. Виступ Франкліна Рузвельта Коли після Другої світової війни злочини Нацистської Німеччини стали відомі світовій громадськості, склався консенсус щодо того, що Статут ООН недостатньо чітко визначає права, про які йде мова, тому виникла потреба прийняття загальної декларації, яка б уточнила перелік прав людини, щодо яких діяли б положення Статуту ООН
- 5. . 1946 — у Лондоні в Центральному залі Вестмінстера відбулося перше засідання Генеральної Асамблеї ООН, у якому взяли участь представники 51 країни . У січні 1946 року в першій частині своєї першої сесії, що відбулася в Лондоні, Генеральна Асамблея розглянула проект декларації основних прав людини і свобод та передала цей проект Економічній і Соціальній Раді "для подання на розгляд Комісії з прав людини під час розробки нею міжнародного білля про права людини". На початку 1947 року на своїй першій сесії Комісія доручила своїм посадовим особам розробку (за її власним формулюванням) "попереднього законопроекту міжнародного білля про права людини". Згодом ця робота була передана офіційному редакційному комітету, який складається із членів Комісії представників восьми держав, дібраних із належним урахуванням географічного розподілу.
- 6. Рене Кассен, Елеонора Рузвельт та інші члени комісії ООН з прав людини, 1949 р. Фото ООН До комісії увійшли представники Австралії, Бельгії, Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки, Чилі, Китайської Республіки, Куби, Єгипту, Франці ї, Індії, Ірану, Лівану, Панами, Фі ліппін, Сполученого Королівства, Сполучених Штатів Америки, Радянського Союзу, Уругваю та Югославії. Очолив підготовку проекту Декларації за дорученням генерального секретаря ООН канадець Джон Петерс Гамфрі, який незадовго до того був призначений директором Відділу прав людини ООН.
- 7. Французька декларація прав людини і громадянина 1789 р Підготовка Загальної декларації прав людини відбувалася в умовах складної дипломатичної боротьби, а її ухвалення було результатом розгляду й погодження різних поглядів і точок зору. Виявлялось це в тому, що західні держави орієнтувалися на Французьку декларацію прав людини і громадянина 1789 р., Конституцію США 1787 р. та інші документи, що проголошують природний характер прав і свобод людини, які належать кожному з моменту народження. Конституція США 1787
- 8. Структуру «Загальної декларації» запропонував Рене Кассен у другому варіанті проекту. Кассен працював із першим варіантом, підготовленим Джоном Гамфрі. На організацію документу вплинув Кодекс Наполеона. Вона починалася із преамбули, де були окреслені загальні засади. Кассен порівнював Декларацію з портиком грецького храму із фундаментом, східцями, чотирма колонами і фронтоном. За моделлю Кассена останні три статті Декларації утворюють фронтон, що зв'язує всю структуру в одне ціле. Ці статті присвячені обов'язками індивіда перед суспільством і накладає заборону зловживання правами на шкоду тій меті, яку заклала в них Організація Об'єднаних націй. Статті 1 та 2 закладають фундамент, наголошуючи на принципах гідності, свободи, рівності й братерства. Сім абзаців преамбули проголошують причини виголошення «Декларації» і є сходинками до неї. Основний текст «Декларації» формує чотири колони. Перша колона (статті 3-11) проголошує права індивіда, такі як право на життя і заборону рабства. Друга колона (статті 12-17) проголошує права індивіда в громадянському й політичному суспільстві. Третя колона (статті 18-21) проголошує духовні, публічні й політичні свободи, такі як свободу віросповідання й свободу асоціацій. Четверта колона (статті 22-27) визначає соціальні, економічні й культурні права.
- 9. Загальна декларація прав людини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 з 40 голосами «за». Голосів «проти» не було, а 8 делегацій утрималися: Білоруська РСР, Чехословаччина, Польща, Українська РСР, Радянський Союз, Югославія, Південна Африка та Саудівська Аравія). За декларацію проголосували: Афганістан, Аргентина, Австралія, Бельгія , Болівія, Бразилія, Бірма, Канада, Чилі, Ки тай, Колумбія, Куба, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Єгипет, Сальвадор, Е фіопія, Франція, Греція, Гватемала, Гаїті, І сландія, Індія, Іран, Ірак, Ліван, Ліберія, Л юксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Нікарагуа, Норвегія, Пакистан, П анама, Парагвай, Перу, Філіппіни, Таїланд, Швеція, Сирія, Туреччина, Сполучене Королівство, Сполучені Штати Америки, Уругвай і Венесуела. Фото: Перша леді США Элеонора Рузвельт читає «Загальну декларацію прав людини».
- 10. льна ція прав ни — рішення Генеральної Асамблеї ООН, прийняте у 1948 році, яке є найбільш авторитетним джерелом міжнародних норм щодо прав людини. Загальна декларація разом з Міжнародними пактами про права людини іноді позначається як Міжнародний Білль про права людини. «Загальна декларація прав людини» була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 в паризькому палаці Шайо. Вона прекладена принаймні 375 мовами й діалектами мов. Декларація була прямим наслідком досвіду Другої світової війни і вперше сформулювала ті права, які повинна мати кожна людина. Вона складається з 30 статей, зміст яких був уточнений і розвинутий через інститути міжнародних угод, регіональних та національних конституцій та законів. «Міжнародний Білль про права людини» був прийнятий Генеральною Асамблеєю в 1966 після затвердження двох Міжнародних пактів: «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» та «Міжнародного пакту про громадянські та політичні права»