антропологічні типи українців
- 1. Економічна та соціальна географія України Тема уроку:Антропологічні типи українців
- 2. Чи зміг за сотні, а то й тисячі років наш етнос, змішуючи кров з іншими народами, зберегти свої корінні риси? Науковці, відповідаючи на це запитання, стверджують, що навіть у сучасних українців простежується дуже багато спільних рис у всіх антропологічних областях. Чого не скажеш, наприклад, про німців чи італійців, які є більш різнорідними. Тож який він, “типовий” українець? Високий, чи низький, світло- чи темноволосий, за якими рисами обличчя можна його впізнати?..
- 3. Геродот. Давньогрецький історик (між 490 і 480 — бл. 425 до н. е.) Етнічна антропологія України в історіографічному плані починається ще з Геродота. Він дає перші цікаві етнографічні, а іноді й антропологічні описи древніх етносів нашої території. За Геродотом, елліни своєю зовнішністю, пігментацією шкіри зовсім не були подібні до аборигенів величезної лісової зони – світлооких блондинів, європеоїдів. Серед давніх слов’ян, північних іллірійців, кельтів і, очевидно, неврів переважали середньоєвропейські європеоїди.
- 4. Усього виділяють 6 антропологічних типів українців
- 7. Найхарактерніші його риси – дуже низьке і широке обличчя що не зафіксований, за літературними даними, в жодному ареалі Європи, та максимальний в Україні розвиток надбрів’я, масивної будови чола. Зріст – середній. Пігментація очей дещо темніша, ніж загальноукраїнська, а волосся – світліша. Ряд ін. ознак — типово європеоїдні. У пізньому неоліті низькими і широкими обличчями характеризуються носії дніпро- донецької культури, які в останній період свого існування пересунулися в поліську зону, зокрема правобережну.
- 10. Охоплює більшу частину України, приблизно 60 % українців. Розміри голови і обличчя, показник голови і лиця- середні. Третинний волосяний покрив, пігментація волосся і очей, висота перенісся і більшість інших ознак також середні. Зріст високий при типово європеоїдних рисах обличчя. Характерно, що внаслідок пересувань і змішування: антрополог. риси більшості популяцій, навіть дуже віддалених, близькі або подібні. Слов’янська основа типу – дещо модифікований дунайський тип, що включив поліський (палеоєвропейський) компонент, а також більш півд. (індоіранський, іллерофракійський і пізніший тюркський) елементи. Останній при порівняльному аналізі виділяється в окремих селах Полтавщини, а також Зах. України з визначеною історичною тюркською домішкою, але виступає нечітко – складка верхньої повіки і сплющення обличчя більші, ніж у центрально-українському типі в цілому. Зіставлення матеріалів по Київщині XVI-XVIII ст. (Лаврська експедиція) свідчить, про його генетичний зв’язок з місцевим староукраїнським населенням як XII – першої пол. XIII ст., так і з сучасними українцями. Це свідчить про аборигенність українського населення Київщини, єдність його генетичних зв’язків, незважаючи на татаро-монгольську навалу.
- 11. Дунайський тип
- 12. Дунайський тип
- 13. Займає рівнинну Галичину з зах. Поділлям без крайніх північ, р-нів Львівщини і Тернопільщини. Переважає і в українців Польщі – в Холмщині, Томашові. У бойків Борині наявний його більш світлопігментований варіант, суттєво поширений у поляків та північ, росіян. Він охоплює більше 10 % українців. Характеризується максимальним виявом комплексу європеоїдних ознак, довгим, відносно вузьким лицем з відносно довгим і вузьким носом. У галичан він чітко виступаючий (взагалі ж прямі спинки носа в українців завжди переважають – “ніс рішуче прямий”, як писав Хв. Вовк). Дунайський тип входить як основа до складу інших типів українців, а також білорусів, росіян, поляків (у цих народів переважає його валдайський варінт, що характеризується більш високим процентом світлооких і меншим – чорноволосих), словенців, деяких популяцій хорватів, а також австрійців, німців, литовців.
- 16. Високорослий, відносно темнопігментований, зі зниженим покажчиком голови. Складається з двох варіантів – нижньодніпровського (у півд. р-нах Київської Русі) і припрутського – на Хотинщині і в північ. Молдові. Суттєва пігментація очей і волосся, значний розвиток волосяного покриву (особливо в с. Кам’яне Лебединського р-ну) свідчать про помітний індоіранський компонент, і навіть древньоіндійський, відомий на Україні також за лінгвістичними, археологічними і орнаметальними матеріалами (трипільський). Індодніпровський палеоантрополог. тип характеризується довгоголовістю, деяким виступанням нижньої частини обличчя, а також надзвичайно специфічним поєднанням різко профільованого лиця з низьким симотичним покажчиком носа.
- 17. Карпатський (карпато- альпійський) та динарський типи
- 18. Карпатський (карпато- альпійський) та динарський типи
- 19. Карпатський тип охоплює українців карпатської зони, не доходячи дещо до Верхнього Дністра, включає ряд західнобуковинських р-нів та Закарпаття. Риси цього типу характеризуються зв’язками з народами Балканського півострова, Кавказу, Північної Індії. Українці карпатського типу близькі до більшості хорватів, деяких популяцій сербів переважно з північ. Сербії, більшості популяцій Чехії і Словаччини, Південної і Центральної Угорщини. У динарців-українців приблизно однакова кількість світло- і темнооких, чорноволосих – 70%, світловолосих – лише 2%. Цей тип тісно межує з карпатським, а іноді й має з ним ряд взаємних переходів, тому їх не завжди легко і потрібно розрізняти. Динарський тип більше характеризує чорногірців, греків Єпіру, боснійців, більшість популяцій сербів, північ. румунів та південно-зах. словаків.
- 22. Зафіксований лише у Рипкінському р-ні Чернігівщини (десь 0,5 % всіх українців). Характеризується дуже світлою пігментацією (60%) очей. Показник голови – найнижчий в Україні – 80. Цей тип, що включив давній палеоевроп. (але без помітних кроманьйонських рис), характерний для північ, і північно-схід. поляків, північ, білорусів, новгородців і поморів, “будаків” мордви-єрзі, західних комі, деяких естонських популяцій.