More Related Content
What's hot (7)
Similar to робота з особливими учнями (20)
More from Юля Лещишина (20)
Recently uploaded (13)
робота з особливими учнями
- 1. Тростянецька спеціалізована школа І – ІІІ ступенів №3 Підготувала Великород Т. М.
- 2. • Кожна дитина по- своєму унікальна і потреби кожної дитини специфічні. Кожна дитина становить незмірну цінність для своїх батьків і родичів, а всі діти разом - неоціненний скарб суспільства, запоруку його майбутньої долі.
- 3. • а) коли рівень її розвитку відповідає рівневі більшості дітей її віку або старшого віку, враховуючи рівень розвитку суспільства, в якому вона проживає; • б) якщо вона розвивається відповідно до загальних напрямів, що визначає розвиток індивідуальних якостей, здібностей і можливостей, конкретно і однозначно домагаючись повного розвитку окремих складових та їх повної інтеграції, долаючи можливі негативні впливи з боку власного організму й оточення; • в) коли вона розвивається згідно із суспільними вимогами, що визначають як її актуальні норми поведінки, так і подальші перспективи її адекватного творчого соціального функціонування у період зрілості.
- 4. • — збереженість структур і функцій центральної нервової системи; • — збереженість аналізаторних систем; • — збереженість мовленнєвої системи; • — нормальний фізичний розвиток; • — адекватне вікові й можливостям виховання і навчання.
- 5. • В Україні на 1000 дітей припадає 1460 різноманітних захворювань. • Із 100 новонароджених тільки 20 має задовільний стан здоров’я. • 70% новонароджених мають патологічні відхилення у розвитку; • 60-70% дітей мають соматичні порушення ще на початку свого розвитку. • У понад 80% дітей, які йдуть до школи, присутні відхилення у стані здоров’я: 10% з них мають мовленнєві вади; у 25-30% спостерігаються порушення розвитку моторних функцій; у 30- 35% порушення зорово-просторового сприйняття та зорово- моторних координацій. • Рівня шкільної зрілості у 6-річному віці досягають від 17% до 50% дітей, а недорозвиток пізнавальних здібностей виявлено у кожної десятої дитини шкільного віку • в школу приходить близько 30% здорових дітей, а серед випускників таких – близько 10%
- 6. Мир «особого» ребенка Интересен и пуглив. Мир «особого» ребенка Безобразен и красив. Неуклюж, порою странен, Добродушен и открыт Мир «особого» ребенка. Иногда он нас страшит. Почему он агрессивен? Почему он так закрыт? Почему он так испуган? Почему не говорит? Мир «особого» ребенка – Он закрыт от глаз чужих. Мир «особого» ребенка Допускает лишь своих!
- 7. Діти з особливостями (порушеннями) розвитку мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими розладами. Залежно від типу порушення виокремлюють такі категорії дітей з: • порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом); • порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором); • порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку); • мовленнєвими порушеннями; • порушеннями опорно-рухового апарату; • складною структурою порушень (розумово відсталі сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.); • емоційно-вольовими порушеннями • діти з аутизмом; • Діти з порушенням поведінки і спілкування
- 8. • Порушення зору може мати різний ступінь -- від тотальної сліпоти, що зустрічається рідко (10%); часткової сліпоти, коли людина не може розрізняти колір і форму, але може бачити світло, до незначного зниження зору. За певної підготовки, яку діти з порушенням зору починають отримувати ще в дошкільному закладі, вони досить вільно і самостійно орієнтуються, пересуваються. Існує безліч засобів і технологій, що допомагають людям із порушенням зору бути самостійними: від простого диктофона і годинника, "що розмовляє", до міні- комп'ютера, який дає змогу орієнтуватися на місцевості. • Характеристика зорових функцій Зір - найпотужніше джерело інформації про зовнішній світ. 85-90% інформації надходить у мозок через зоровий аналізатор, і часткове або глибоке порушення його функцій викликає ряд відхилень у фізичному і психічному розвитку дитини. Зоровий аналізатор забезпечує виконання найскладніших зорових функцій. Прийнято розрізняти п'ять основних зорових функцій:
- 9. • 1) центрального зору, 2) периферичного зору; 3) бінокулярного зору; 4) світловідчуття; 5) відчуття кольору. За даними ВООЗ, в усьому світі налічується більше 35 млн сліпих. Сліпота буває вродженою і набутою. Вроджена сліпота - порушення розвитку деяких відділів головного мозку, зорових нервів, сітківки ока. Придбана сліпота розвивається після перенесених очних захворювань: глаукоми, трахоми, кератиту, ураження зорового нерва, а також після травм очного яблука, пошкоджень очниці і черепно-мозкових травм. Дитина з порушенням зору - термін, що стосується як сліпих, так і слабозорих. Сліпих ділять на тотально сліпих(Vis - 0) та дітей із залишковим зором (Vis від 0 до 0, 04 з оптичною корекцією склом на кращому оці). Слабозорі діти за станом зорових функцій різноманітні. Це зумовлено перш за все клінічними формами та ступенем їх очної патології.
- 10. • Статистикою встановлено, що приблизно у 10% людей є різноманітні порушення слуху. Серед причин порушення слуху -- пологові травми, інфекційні захворювання, наслідки застосування деяких медикаментів, запальні процеси. Частковою компенсацією порушення слуху може стати слуховий апарат. Існують методики виховання глухих і дітей зі зниженим слухом у звичайних умовах, які дають їм змогу розвинути мовленнєве спілкування та мовленнєвий слух, успішно навчатися у звичайних школах, отримувати вищу освіту у вузах. У школі та вузі необхідно враховувати особливості дитини з порушенням слуху й стежити за тим, аби вона отримувала інформацію у повному обсязі: звукову інформацію потрібно обов'язково дублювати зоровою.
- 11. • Навчіться перевіряти справність слухового апарату дитини. • Ознайомтесь зі спеціальними технічними засобами, які сприятимуть ефективності навчального процесу. • Учень має сидіти достатньо близько, добре бачити вчителя, однокласників та унаочнення. Він має бачити артикуляційний апарат усіх учасників уроку. • Використовуйте якомога більше унаочнень. • Стежте за тим, щоб учень отримував інформацію в повному обсязі. Звукову інформацію необхідно підкріплювати та дублювати зоровим сприйняттям текст, таблиць, опорних схем тощо. • Починаючи розмову, приверніть увагу учня: назвіть його на ім’я, чи торкніться його руки. Звертаючись і розмовляючи з учнем, дивіться на нього, щоб він міг бачити усі ваші рухи (артикуляцію, вираз обличчя, жести, мову тіла). • Перед тим, як розпочати повідомлення нового матеріалу, інструкцій щодо використання завдання тощо, переконайтеся, що учень дивиться на вас і слухає. • Час від час переконуйтесь, що учень вас розуміє. Не вважатиметься нетактовним запитати його про це. • Переконайтесь, що всі слова в тексті зрозумілі. По можливості спрощуйте текст. • Ініціюйте мовленнєве спілкування учня. Не перебивайте його, дайте можливість висловити думку
- 12. • Порушення мовлення можуть бути різноманітними -- слабкий голос, афазія (втрата спроможності користуватися словами і фразами як засобом висловлювання думки внаслідок різних уражень мозку), алалія (відсутність або обмеження мовлення у дітей внаслідок недорозвитку або ураження мовних зон великих півкуль кори головного мозку), заїкання, нечітке мовлення та ін. Головне, будьте терплячими, розмовляючи з дитиною, яка має такі проблеми.
- 13. • Не ігноруйте дитину, якій складно говорити. Не намагайтеся прискорити розмову. • Будьте готові до того, що розмова з нею потребуватиме більше часу. Не перебивайте, не квапте й не виправляйте її. • Дивіться в обличчя, підтримуйте візуальний контакт. Не думайте, що ускладнення мовлення — показник низького рівня інтелекту, і що дитина, яка має мовленнєві порушення, не може зрозуміти вас. • Спочатку намагайтеся ставити такі запитання, які передбачають короткі відповіді або відповідні рухи голови («так», «ні»). • Не вдавайте, що зрозуміли, якщо це не так. Повторіть те, що ви зрозуміли, й не соромтеся перепитати те, чого не зрозуміли. Якщо вам знову не вдалося зрозуміти, попросіть вимовити слово повільніше, можливо, по звукам . • Якщо у вас виникають проблеми в спілкуванні, запитайте, чи не хоче ваш співрозмовник використовувати інший спосіб — надрукувати, написати.
- 14. • Діти із затримкою в розвитку навчаються нових навичок і сприймають нову інформацію повільніше, ніж інші. Однак, все це досить умовно і залежить від багатьох факторів, зокрема, виховання, місцевих традицій тощо. Дуже часто "розумово відсталими" помилково називають дітей, які мають порушення мовлення, слуху, а також педагогічно занедбаних дітей (які вчасно не отримали знання і навички, притаманні певному вікові)
- 15. • Зосередьте увагу на сильних сторонах учня і спирайтеся на них у процесі навчання. Водночас, будьте готові, що доведеться поступово заповнювати прогалини у знаннях, вміннях і навичках учня. • Подавайте зміст навчального матеріалу невеликими частинами, використовуючи мультисенсорний підхід (слуховий, візуальний, маніпуляційний). Якомога більше повторюйте та закріплюйте вивчене. • Заохочуйте учня, підтримуйте позитивну мотивацію навчання. • Дещо сповільніть темп навчання, зважаючи на знижені психічну витривалість і розумову працездатність учня. Будьте терплячими, якщо учневі необхідно пояснити чи показати щось багаторазово. Віднайдіть оптимальний варіант взаємодії з ним (поясніть новий матеріал до уроку, на занятті дайте письмовий тезовий план, алгоритм дій тощо). • Розчленовуйте завдання на окремі невеликі частини. Якщо необхідно - складайте письмовий алгоритм поетапного виконання завдання. Усні інструкції давайте по одній, доки учень не навчиться утримувати у пам'яті одразу кілька. • Практикуйте прикладне застосування набутих учнем знань. • Спільно з учнем покроково аналізуйте виконання завдання.
- 16. • Під розумовою відсталістю науковці розуміють стійкі порушення пізнавальної діяльності людини, що зумовлені органічним ушкодженням головного мозку в період пренатального розвитку або дитячому віці (до 18 років). Найбільш типовою моделлю психічного недорозвитку вважається олігофренія . Термін "олігофренія" об'єднує групу хворобливих станів, різних за етіологією, патогенезом і клінічними проявами. Вони характеризуються загальним психічним недорозвитком із домінуючим інтелектуальним дефектом. Причому термін "відхилення у розвитку" трактується як важка хронічна або розумова недостатність, важко піддається лікуванню, призводить до функціональних обмежень основних галузей життєдіяльності, таких, як самозахист, здатність сприймати і відтворювати мову, здатність до навчання, мобільність, самоорієнтацію, здатність до незалежного життя і матеріального забезпечення.
- 17. • Використовуйте доступне мовлення, висловлюйтесь точно та лаконічно. Якщо вам потрібно поясни ти щось складне, розподіліть інформацію на частини. • Уникайте словесних штампів й образних висловів, якщо ви не впевнені в тому, що дитина їх знає. • Не використовуйте сарказму й натяків. • Викладаючи новий матеріал, розповідайте покроково. Надайте дитині можливість усвідомити кожен етап після пояснення. Якщо необхідно, використовуйте ілюстрації. • Будьте готовими повторити кілька разів. Не зневірюйтесь, якщо вас із першого разу незрозуміли. • Ставтеся до дітей так само, як і до їхніх однолітків, обговорюйте з ни ми ті ж самі теми, • ставте запитання на тему, яка вас цікавить, кілька разів, перефразовуючи їх.
- 18. • Найдоцільніше посадити учня за першу парту, він менше відволікатиметься. • Розклад уроків має враховувати обмежені можливості учня зосереджуватися та сприймати матеріал. • Види діяльності на уроці мають бути структурованими для учня у вигляді картки чітко сформульованих дій, алгоритму виконання завдання. • Вказівки мають бути короткими та чіткими, повторюватися кількаразово. • Учневі важко зосередитися, тому його потрібно кількаразово спонукати до виконання, контролювати цей процес до його завершення, адаптувати завдання таким чином, щоб учень встигав працювати у темпі всього класу. • Домагайтеся виконання завдання і перевіряйте його. • Знаходьте різноманітні можливості для виступу учня перед класом (наприклад, як саме виконував завдання, що робив під час чергування, як готував творчу роботу тощо). • Навчальний матеріал потрібно по можливості унаочнити настільки, щоб він утримував увагу учня і був максимально інформативним. • Хваліть дитину, використовуйте зворотній зв'язок, емоційно реагуйте на найменші її досягнення, підвищуйте її самооцінку, статус у колективі. • Необхідно постійно заохочувати учня, рідше явно вказувати на хиби, віднаходити коректні способи вказати на помилки. • Потрібно виробляти позитивну мотивацію у навчанні. • Спирайтеся на сильні сторони учня, відзначайте його особливі успіхи, особливо у діяльності, до якої він виявляє інтерес. • У разі епатажних чи неадекватних проявів чи дій учня, дотримуйтеся тактики поведінки, обраної командою фахівців. • Тісно, якомога частіше спілкуйтеся і співпрацюйте з батьками учня.