More Related Content
What's hot (20)
Similar to т.г.шевченко (20)
More from michael_sokal (6)
Recently uploaded (20)
т.г.шевченко
- 1. Божественний подвиг Тараса Ім'я Шевченка вперше стало відомим на просторах Шевченка Російської імперії , коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка "Кобзар". В Творчість Т.Г. Шевченка історії України автор цього видання був винятковим відкрила новий, вищий етап у явищем — він вийшов з найглибших надр трудового розвитку української культ ури. народу і здобув всесвітню славу. Нею був стверджений Але саме походження ще не гарантує відданості критичний реалізм в людини своїй соціальній природі до кінця життя українській літерат урі, (відомий дворянський історик М. Погодін, наприклад, започаткований її за походженням був кріпаком). Тарас Шевченко був і революційно-демократичний залишався вірним народові, ніколи не розривав з ним напрям. зв'язку і в кінці життя з гордістю писав: "... я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу".
- 2. І недаремно створено пам’ятник великому Кобзареві не тільки на українській землі, а й в багатьох містах за океаном. То є відлите в бронзу Слово, що в образі геніального сина українського народу крокує по планеті – слово гніву народного й болю, слово любові до тієї багатостраждальної землі, яка і досі стогне в кайданах деспотії.
- 3. Хочеться зупинитись на осмисленні справді таки Божественного подвигу Тараса Шевченка. Божественний подвиг тому, що Слово – то є Бог. І той, хто став живими устами цілого народу, його голосом і душею, підіймається так близько до Бога, як ніхто інший. Може саме тому Шевченко не схиляв голови навіть перед Богом, коли йшлося про волю і незалежність України. Лише тоді коли на землі українській запанує справедливість, коли Україна здобуде жадану волю, Тарас готовий схилити коліна перед Господом: Все покину і полину До самого Бога Молитися. А до того – Я не знаю Бога! Грізно, нещадно звучать ці слова. Мабу ть, ніхто на землі не мав права вимовляти їх, окрім Тараса, - він дістав це право із такої несамовитої любові до Вкраїни, що вона, ця Любов, сама стає Богом.
- 4. Дух Шевченків знав, що саме йому належало звершити. Не випадково молодий Тарас розпочинає творчий свій «Кобзар» словами подяки Котляревському – саме він уперше в історії літерат ури впускає на сторінки своїх творів т у мову, якою розмовляв український народ. А ле ж речником українського народу перед цілим людством стане Тарас, – Котляревський був його предтечею. Ні одна либонь книжка у світовій літерат урі не мала такого значення для своєї країни , як «Кобзар» для України. Наче сонце, освітила вона рідну землю, огріла теплом рідного слова, обійшла любов’ю, омочила Україну сльозами, огорнула покривджену знівечену душу ласкою, відкрила народові його минуле в таких картинах, які не забуваються ніколи, показала співця-кобзаря як провідника народу, його вчителя.
- 5. У Шевченка не було періоду літерат урного учнівства – він вист упав зрілим поетом з першого твору. В цьому легко переконатись, прочитавши «Причинну». Отак, відкинув кріпацькі пу та – сільський парубок, у якого ледве пробився перший вус! – і одразу ж заговорив: Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива… І то вже промовляла не окрема людина – промовляв цілий народ. Він і досі промовляє цими могу тніми
- 6. Не помітно в Шевченка й соціально-світоглядних шукань: йому все було дано ще відтоді, як він босими ногами міряв Україну, Литву й Росію, коли його гнали в далекий Петербург. Уже тоді він знав, чому народився кріпаком і чому український народ стогне в неволі Бо москалі – чужі люди, Роблять лихо з вами. Це з «Катерини». То був початок його голосу. Тоді Тарасові було всього лише 24 рок и – рівно половина його короткого жит тя. А ле вдумайтеся в цю геніальну поему, на якій ось уже майже півтораста років українські дівчата, витираючи сльози, навчаються грамоти – книжкової, жит тєвої і національної, бо в поемі розкрита доля не лише сільської дівчини – то доля самої України, яка довірилась москалеві, а він її так жорстоко скривдив.
- 7. Уже в перших поезіях Шевченка ми споглядаємо Україну в такому багатстві барв, що, навіть ніколи не бачивши цю землю, можна відчу ти її казкову красу й багатство: По діброві вітер віє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу… Ту т, навіть, вітер стає видимим, а тиша озвучена занебесними мелодіями. І хоч слово не є фарба, здатність малювати словом доведена до вірт уозності.
- 8. Є поети – майстри пейзажу. Ми їх любимо й шануємо, хоч вони нічого більше не вміють. Шевченко вміє все. Перед нами встає народне жит тя у всіх його реаліях. Для нього, наприклад, чотирьох рядків досить, щоб зобразити непростий характер кобзаря і його бідацьке жит тя: Перебендя старий, сліпий, Хто його не знає? Він усюди вештається Та на кобзі грає. І ми вже чуємо рокотання кобзи, бачимо висушене степовими вітрами, продублене сонцем і дощами обличчя старого. Довкола збираються селяни, щоб послухати думу про ті часи, коли запорожці вміли панувати.
- 9. А як тонко й глибоко поет передає свій власний настрій – хоч, правду кажучи, у нього нічого власного не лишається, бо все перетворюється на загальнонародне. Так це буває в кожного справжнього поета: висловлюючи себе самого, своє найглибше, найпотаємніше, він тим самим висловлює сокровенні помисли людства. Ось так, скажемо: Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами? Чом вас вітер не розвіяв В степу як пилину? Чом вас лихо не приспало Як малу дитину? Тяжкі поетові думи про Україну, що «обідрана, понад Дніпром плаче», – то й справді є діти великого народного лиха. Гнітючі думи отим лихом породжені, тому вони зовсім не такі, щоб лихо могло їх приспати. Ці думи випалять серце, розбудять не одну душу, котра закоцюбла в дрімоті. І зрештою, розбудять цілу націю. До чого розбудять, як розбудять, куди поведу ть ?. Чимало політв’язнів, ніби молитву, повторювали оці шевченківські рядки:
- 10. Мені однаково чи буду Я жити в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині – Яке гірке пророцтво! Однаковісінько мені!.. І яке правдиве. Це вже з Та неоднаково мені, Як Україну злії люди Просплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять… ох, не однаково мені! нами траплялося у 1918 і 1941 роках – Україну довго присипляла Москва й Варшава, а в огні її окраденую нагло будив Берлін. Вона спросоння протирала очі і, ще, навіть, не зміркувавши, що їй належить робити, самозречено кидалася в згубне полум’я. І все завершувалося так, як і мало завершитись, коли сплячого будять у підпаленій хаті. Звідси висновок: не даймо знову приспати себе! Бо пожежа близько, дуже близько
- 11. Геніальність Шевченка Її, тільки її можна назвати субстанцією виростає із великих Шевченкової поезії. Це народних страждань, у має бу ти зрозуміло, бо яких розвивалася душа сам із себе природний талант розвиватись не поета, зрослася з ними, може. Геній як зростається планктон з народжується тоді, коли океаном. Відомо, що природні здібності саме він, оцей планктон, і людини знаходять для себе відповідний грунт. став першоджерелом Ніколи цей грунт не усього живого в буває ніжним та безмежних земних морях. м’якенький – він обов’язково має бу ти Духовним планктоном для твердим, неподатливим. Шевченка є велика, Інакше талант глибоко скривджена й виродиться. тому така болюча любов до поневоленого українського народу .
- 12. Сьогодні ми з впевненістю можемо сказати, що за билинно складних умов Тарас Шевченко здійснив великий подвиг. Потім цей подвиг став майже обов’язковим – варто пригадати наймогутніші письменницькі життєписи ХХ століття, весь їхній демократичний потенціал. Але в літературі останніх століть ніхто з такою силою і рішучістю не перетворив кожний атом своєї біографії на художній досвід, на світоглядне підґрунтя своєї творчості, як Шевченко. Виконуючи Шевченкові заповіти, український народ показав, що тільки в єдності може бути сила. Сьогодні ми маємо молоді паростки, що пробиваються на світ з поміж різного оточення і простують до світла Правди, до світла пізнання свого рідного українського. В цьому наша гордість, наше майбутнє. Слово вічне, слово невмируще своєю правдою, невідцвітне художньою красою-це і є Тарас Шевченко – геній, духовний янгол українського народу.