More Related Content
Viewers also liked (20)
Similar to людина (20)
людина
- 1. Людина і суспільство План. 1.Місце людини в суспільстві. 2.Групи людей та нації. 3.Глобалізація суспільства
- 2. Всі ми живемо в суспільстві. Все життя ми шукаємо своє місце. Деякі, отримують задоволення від своєї спеціальності, гроші ідуть як хвіст комети. Але для того, щоб знайти своє місце, потрібно залишити в спокої самонавіяність, сісти на березі річки, і заглибившись в себе, віднайти саме своє призначення. Якщо це вдається, ти на коні, якщо ні - ти страждаєш, не відчуваєш самореалізації. Метою роботи ставлю показати основні тенденції співжиття людей у групі, сім'ї , суспільстві... Місце людини в суспільстві Кожна людина живе серед людей, вона пов'язана з ними тисячами різноманітних зв'язків. Універсальною формою взаємозв'язку між людьми є спілкування. Саме завдяки йому людина стає людиною, може узгоджувати свої дії з діями інших людей, пізнавати їх й саме у цьому вона може найповніше виражати свій внутрішній світ, свою сутність. Разом з тим спілкування - це надзвичайно складна царина людського життя. Тому, щоб воно приносило не тільки користь, а й радість, робило людей більш щасливими, кожна людина повинна вчитися спілкуванню, оволодівати його культурою й мистецтвом.
- 3. Спілкуваня Серед відносин, що складаються поміж людьми в процесі їхньої спільної діяльності й спілкування, особливе значення для людини мають міжособистісні стосунки. В них найповніше розкриваються всі аспекти людського єства, можуть бути передані найтонші відтінки людських настроїв, почуттів, думок. Саме вступаючи в них, ми можемо повною мірою відчути магічну силу й тепло людських взаємовідносин, які особливо яскраво виявляються у таких здобутках людської культури, як товаришування, дружба, любов. Однією з найвищих цінностей у людському житті є сім'я. Вона є тією ланкою, завдяки якій здійснюється безпосередній зв'язок генерацій, забезпечуються послідовність та єдність розвитку родини, нарбду, людства. У сім'ї насамперед людина знаходить підтримку й розуміння, вчиться вимовляти своє перше святе слово "мамо", яке відкриває їй шлях до всього найціннішого, що є в людському житті, пізнає незрівнянну радість подружньої й батьківської любові. Тому від того, якою буде наша сім'я, величезною мірою залежить щастя або нещастя не тільки наше, але й найближчих і найдорожчих нам людей. Кожне суспільство складається з великої кількості різноманітних об'єднань і груп. І кожна людина, завдяки багатогранності своєї життєдіяльності, включена водночас у багато з них. Належність до тієї чи тієї групи певною мірою накладає свій відбиток на особистість, її властивості. Але ще більше значення має те, що належно під відносин, які існують у групі, до якої наложить людини, може складатися її життя. Тому кожен а нас повинен прагнути того, щоб не тільки розуміти й аналізувати групові відносини, але й уміти змінювати та вдосконалювати їх.
- 4. Зрозуміти суспільство як об'єктивний процес пізнати закономірності його функціонування, розвитку — це головне завдання соціальної філософії. І хоч в історико-філософському ракурсі в розумінні суспільства є багато містифікацій, сучасне наукове уявлення про нього не може бути сформоване без скрупульозного аналізу тих пошуків (досягнень та помилок), якими надзвичайно багата історія соціальної філософії. На думку Платона, суспільство є об'єднанням людей для задоволення своїх потреб і є засобом реалізації потреби людей одне в одному. За Арістотелем, воно є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту людини. Релігійна філософія вважала його проявом божого творіння. Просвітителі (Т.Гобс, Ж.Ж.Руссо, Ф.М.Вольтер) та французькі матеріалісти XVIII ст. трактували суспільство як форму суспільної угоди, Г.Гегель — як реальний процес життєдіяльності людей, що відбувається завдяки втіленню в життя абсолютної ідеї. І.Бентам визначає суспільство як "фіктивне тіло, що складається з індивідуальних осіб, які розглядаються як його складові члени". Г.Зіммель відроджує Платонову ідею про суспільство як засіб реалізації внутрішніх спонук, потреб, мотивів індивідів. М.Вебер доповнює її тезою про "деякий мінімум взаємоорієнтацій". Е.Дюркгейм підкреслює значення розподілу праці. Т.Парсонс трактує суспільство як соціальну систему, що функціонує завдяки взаємодії людей та соціальних інститутів. Марксистська соціальна філософія суспільство визначає як сукупність історично обумовлених форм спільної діяльності людей. Головною детермінантою суспільного життя є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він обумовлює соціальний, політичний та духовний процес життя. Суспільне буття визначає суспільну свідомість, а не навпаки — ось головний висновок марксистської соціальної філософії.
- 5. Були спроби пояснити суспільне життя і через призму визначальної ролі суспільної свідомості. Як відомо, велика група філософів виходить з положення про те, що світом правлять ідеї. Найпослідовніше ця позиція проведена в філософії Платона та Гегеля. Теоретичне уявлення про соціум як систему безпосередньо пов'язане з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства і, навпаки, — дисгармонія яких веде до суттєвих конфліктів і деформацій. Поняття "сфера суспільного життя" відбиває різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і ідеальні, об'єктивні й суб'єктивні. Сфера — це реальний процес людської життєдіяльності. Діалектика сфер суспільного життя розглядається нами як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, соціокультурних та природних вимірах. На наш погляд, доцільно виділяти такі сфери суспільного життя: а) матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини, науково-технічний прогрес і технологічну революцію; б) соціально-політична — включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві — національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, реформа, еволюція, війна. В цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава, суспільні організації; в) духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості (як індивідуальної, так і суспільної), трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масового інформування), перетворення в індивідуальний духовний світ людини; г) культурно-побутова — охоплює виробництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім'ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіту, виховання тощо.
- 6. Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя призведе до створення деформованої моделі суспільства. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх. Діяльність як спосіб існування соціального Як суб'єкт людина має насамперед мисли ти й діяти, діяти й мислити. Теологія вважає, що спочатку було слово. Наука віддає перевагу ділу. Соціальна філософія виходить з одвічної єдності слова та діла як первісного принципу пояснення специфіки соціального. За межами цього принципу соціальної філософії не існує. Його "долають" лише міфологія, релігія та ідеологія. Але це вже дещо інші форми духовного освоєння світу, ніж соціальна філософія, про яку йдеться в нашому курсі. Розглядаючи єдність слова і діла з боку діла, цілком правомірно давати визначення діяльності як умови, засобу, рушійної сили й сутності соціального. Поза діяльністю соціального не існує. Завдяки діяльності людина поборола вихідну, початкову тотожність з природою й піднялась над нею, набувши надприродного статусу і форми свого буття. Отже, діяльність є джерелом формування соціальності. Без діяльності немає сенсу вести мову про можливість соціального. Соціальне живе лише в діяльності й завдяки їй. Діяльністю людина перетворює природу і створює свій особливий світ — культуру. Таким чином, діяльність є засобом формування соціального як культурного середовища життя людини. Вона виконує соціокультурну творчу функцію, творить соціум як культуру.
- 7. Соціо- і культуротворча функція діяльності філософською традицією осягалась надзвичайно суперечливо. Цю функцію визначили ще Конфуцій і Арістотель. Проте як принцип філософського пояснення соціального (людського) способу буття діяльність постала лише в німецькій класичній філософії. Перший крок до цього зробив І.Кант. У статусі ж загальної основи культури діяльність вперше в історії філософської думки означив Й.Фіхте. На його думку, діяльність ."Я" як чиста самодіяльність, вільна активність створює світ "не-Я" — світ, що оточує людину, світ людської культури. Цю думку підхопив і розвинув Г.Гегель. Діяльність, вважає він, є всепроникаючою характеристикою абсолютного духу, народженого його потребою в самозміні й самовдосконаленні. Головну роль відіграє духовна діяльність, а в її структурі — рефлексія, тобто самосвідомість. Завдяки діяльності абсолютна ідея створює предметний світ культури, відбиває суспільне життя, різноманітні формоутворення — мораль, право, мистецтво, філософію тощо. Гегелівську концепцію діяльності намагались осмислити й переосмислити майже всі філософи наступних епох. Наприклад, К.Маркс обгрунтував ідею предметної діяльності у вигляді практики. С.К'єркегор протипоставив раціоналістському трактуванню діяльності Г.Гегелем феномен волі як відокремлене від буття функціонування, людське існування. Е.Кассірер вбачав у діяльності головне джерело формування символічно-знакових структур. Е.Гусерль розглядав її як засіб формування життєвого світу. М.Вебер, Ф.Знанецький, а пізніше й Т.Парсонс трансформували ідею діяльності в концепцію соціальної дії, де роль опорних домінант відігравали не стільки раціональні, скільки ціннісні настанови й орієнтації, мотиви, сподівання, вибагливість тощо. Як бачимо, діяльність інтерпретують з різних боків, неоднаковою за якістю і структурою. Головне ж лишається сталим: майже в кожній філософській системі соціальність пов'язується саме з діяльністю, яка розглядається як засіб, умова, рушійна сила й основне джерело формування соціальності.
- 8. Характеризуючи діяльність як засіб існування соціального, вчені підкреслюють таку її особливість, як інституціональність. Інститут (від лат. institutum — устрій, становлення) є заклад, що забезпечує відносну стабільність зв'язків і відносин між людьми в рамках соціальної організації суспільства. Соціальна філософія розглядає такі соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що відповідає соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та діяльності; систему поведінки згідно з цими нормами. В економічній сфері суспільної діяльності є такі інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін.; в політичній — держава, армія, партія і т. ін.; в духовній — мораль, право, мистецтво, наука, релігія тощо. Соціальна філософія розглядає й такі інститути, як сім'я, виховання, культура. Функції цих інститутів досить своєрідні: вони заохочують діяльність осіб, що входять до них, і приймають як свої їхні домінантні норми. Інститути регулюють поведінку та діяльність, що суперечать цим нормам, контролюють та упорядковують їх згідно із своїми принципами. Розгалужена система інституціональності притаманна лише людству. Тваринний світ не має подібної системи. Інституціональність діяльності — характерна риса соціальності людського життя. Вивчення його з цього боку — надзвичайно складне й актуальне завдання. Розгляд діяльності з боку інституціональності людського спілкування дає змогу говорити про суспільство як систему різноманітних та розгалужених стосунків між людьми — систему суспільних відносин. Вони виникають між людьми в процесі їхньої діяльності та спілкування, становлять суспільну форму діяльного спілкування, закріплюються (й охороняються) певними соціальними інститутами, постають як своєрідні магістралі (нормативні системи), у відповідності з якими здійснюються діяльність і стосунки людей між собою. Суспільство — це система суспільних відносин людей у різноманітних підрозділах життєдіяльності.
- 9. Групи людей та нації До великих людських груп належать нації. Склавшися на підгрунті етнічних об'єднань, що сягають своїм корінням сивої давнини, вони акумулюють і зберігають у собі найцінніші досягнення багатьох генерацій наших предків. Упродовж багатьох тисячоліть вироблялися різні соціальні культури, звичаї, формувалися національні типи й національні характери. Й сьогодні вони - це жива історія, або історія нашого народу, яка живе у кожному з нас, навіть якщо ми цього й не помічаємо. Втратити свою національну пам'ять - це значить зрадити своїх предків, позбутися своєї національної честі й гордості, закрити собі шлях у майбутнє, стати манкуртами. Ми повинні бути безмежно вдячні тим, хто навіть у найважчі часи оберігав нашу національну мову й культуру. Але разом з тим ми повинні пам'ятати, що наше завдання сьогодні полягає не тільки в тому, щоб відродити й зберегти, але й у тому, щоб збагатити наші національні надбання новими досягненнями у різних царинах життя. А крім того, ми повинні ще й розуміти, що не тільки ми, але й усі інші люди мають незаперечне право пишатися своєю національною історією та культурою. Живучи в суспільстві, людина завдячує йому всім. Тому її обов'язок як громадянина полягає не тільки в тому, щоб узгоджувати свої дії з існуючими у ньому нормами ті законами, але й у тому, щоб намагатися цими діями принести користь суспільству, зробити його кращим, ніж воно є. Бути справжнім громадянином, займати чітку громадянську позицію - це ще одна важлива грань людської особистості, без якої вона була б неповною.
- 10. Глобалізація суспільства Й нарешті, кожна людина не може не усвідомлювати сьогодні своєї належності до найбільшої людської спільноти - людства. Бо у наш час, як ніколи раніше, людство стає єдиним. І сприяння зростанню цієї єдності, налагодженню дружніх відносин між усіма народами й людьми є найпершою запорукою успішного розв'язання тих величних проблем і завдань, що стоять перед людством загалом на порозі XXI сторіччя. Висновок. Не знайдемо ми зараз людини, що не жила б у постійних відносинах з суспільством. Ми не можемо забезпечити зараз себе, у техногенну добу усім необхідним не звертаючись до інших з метою забезпечення своїх найнеобхідніших духовних, фізичних потреб. Найбільша майстерність - прожити життя, як можна зменшивши конфлікти, допомагаючи в складну хвилину людям, залишивши своє невеличке, але вкрай значне слово в історії українського суспільства. Давайте жити так, щоб на старості було що згадати, було що розказати онукам, і озирнувшись перед смертю сказати: "я прожив життя людини, чого бажаю усім своїм родичам, мене будуть пам'ятати, хоча б кілька поколінь. "