Причини сучасної бездоглядності й безпритульності
Download as DOCX, PDF0 likes1,508 views
Виступ на педраді
More Related Content
What's hot (20)
Similar to Причини сучасної бездоглядності й безпритульності (20)
More from Бібліотека Грем'яче (20)
Recently uploaded (10)
Причини сучасної бездоглядності й безпритульності
- 1. 1 Виступ на педраді «Причини сучасної бездоглядності й безпритульності» Нестабільність суспільно-економічного становища в нашій державі значною мірою зумовила бездоглядність та безпритульність. До групи ризику належать діти з аномаліями розвитку, яких у ранньому віці покинули батьки, а також діти, з інтернатів, які потрапили туди після позбавлення їхніх батьків батьківських прав. Переважно це діти алкоголіків, наркоманів, осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі, тобто, діти з певним досвідом асоціальної поведінки, педагогічно занедбані, які відстають у психічному розвитку, багато хто з них має психічні розлади. Здебільшого вони агресивні, тривожні, в них занижена самооцінка. На вулиці опиняється і багато дітей з сімей, на перший погляд, благополучних, поповнюючи лави так званих соціальних сиріт. Досить серйозною причиною поширення соціального сирітства є неповні й функціонально неспроможні сім’ї. Нині в Україні нараховується понад 100 тисяч дітей-сиріт, декілька сот тисяч бездоглядних та інші. Розпад сімейних стосунків – одна з головних причин втечі дітей з дому. Якщо вдома дитина страждає через невиконання батьками своїх обов’язків та через злочинні зловживання, втеча на вулицю стає для неї останнім засобом захисту. Вона сподівається, що життя на вулиці буде ліпшим, але виявляється, що насправді там значно гірше. І юні втікачі живуть на вокзалах, у підвалах, на горищах, поповнюють ряди наркоманів, стають здобиччю кримінальних елементів. Як засвідчило опитування «дітей вулиці», яке провела соціальна служба для молоді міста Києва разом із представництвом Дитячого фонду ООН в Україні, 38 % дітей було вигнано з дому; 15 % - пішли самі; 10% - пішли, тому що батькам нічим їх годувати; 6% - врятувалися втечею від фізичного насилля з боку рідних. За іншими дослідженнями, які провів за ініціативою ЮНІСЕФ Інститут соціальних досліджень, серед київських і одеських «дітей вулиці» віком від 9 до 15 років, з повної сім’ї їх було 54 % і тільки 8% – сироти. Цим дітям потрібна їжа, одяг, гроші,, лікування й навчання. Серед опитаних дітей працюють майже всі: 42 % працюють за гроші, 32 % - за їжу, 5% - за житло. Усупереч вимогам чинного законодавства з неповнолітніми не укладають трудового договору в письмовій формі. Приймаючи їх на роботу, встановлюють випробувальний термін, але не визначають тривалості робочого дня, не заводять трудової книжки. Практично всі бездоглядні діти жебракують (74%), 41 % видом своєї роботи назвали крадіжки. Кожний третій з них голодує щодня, кожен
- 2. 2 десятий – часто. Лікуються горілкою, молитвою, наркотиками, лише кожен десятий – за допомогою ліків. Кожен п’ятий не лікується зовсім. Ночують у підвалах, на горищах. Добувають собі їжу різними засобами. Дехто з них розбирає смітники, інші жебракують у метро, в переходах. Усе це результат таких соціальних явищ сучасного світу, як швидка урбанізація та все більша поляризація прибутків. Той факт, що все більше дітей виштовхується на вулицю, засвідчує про багато інших тенденцій, серед яких і зменшення асигнувань на соціальне забезпечення та освіту, і руйнування традиційних громадських структур, внаслідок чого діти залишаються незахищеними. Досить часто виявляється, що діти, яким 15-16 років, закінчили два класи, або ніколи не ходили до школи. Зазвичай ці діти ростуть у неблагополучних сім’ях, але ніхто вчасно не інформує відповідні органи про такі випадки, а самі безпритульні вважають, що їм цілком достатньо початкової освіти, адже в їхньому уявленні, головне – вміти рахувати гроші, оскільки більше рахувати їм нічого. Офіційно діти мають проживати в домі своїх батьків або в установі інтернатного типу. Найчастіше вони не підтримують контактів з дорослими,батьками, навчальними та виховними установами, соціальними службами, які повинні піклуватися про них. Для багатьох з них життя – це нескінченна важка праця за мізерну винагороду чи зовсім без неї. Всі вони намагаються вижити різними способами: навіть ті, хто живе завдяки крадіжкам, вважають себе законно працюючими. Більшу частину своєї діяльності контролюють, і охороняють «ділки». Діти вважають, що незалежно від роботи, суть справи – це боротьба за щоденне і щогодинне виживання. Викреслені з життя суспільства, багато хто з них ставляться з презирством до його норм. Їхня жорстокість – своєрідна відповідь на жорстокість суспільства й сієї. Спосіб життя безпритульних часто супроводжують такі явища, як алкоголізм та наркоманія. Щодня від наркотиків в Україні вмирає троє молодих людей. За прогнозами спеціалістів, становище в найближчі роки різко погіршиться – наркотики вживатиме половина підлітків України. Безпритульні – найбільш незахищені від цієї «хвороби». Для них наркотики – це можливість хоча б на короткий час втекти від нестерпної дійсності. Ті, хто скотилися на саме дно заради дешевої розваги, стають токсикоманами6 можуть нюхати клей, гуталін, розчинники. При цьому вживання наркотиків може бути початком шляху, який веде до наркоторгівлі та інших видів злочинності. Безпритульні стають головними кандидатами сексуальної експлуатації. В цілому індустрія сексу – невід’ємна частина «дітей вулиці». Для всіх, хто залишився без сім’ї й без майбутнього, проституція – це можливість швидко
- 3. 3 заробити гроші. Соціум, в якому живуть такі діти, вирізняється агресивністю й жорстокістю, наражаючи їх на небезпеку. Відсутність у державі стабільної економіки значною мірою зумовлює розвиток криміногенних процесів із корисливою спрямованістю. В загальній кількості злочинів, скоєних неповнолітніми, більше ніж половина припадає на крадіжки, пограбування, шахрайства, вимагання. Неповнолітні також скоюють вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади. За даними Держкомстату України, у 2002 році засуджено до позбавлення волі 3723 неповнолітніх, а 13502 особи (73%) умовно звільнено від покарань із випробовуванням. В Україні до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф, виправні роботи без позбавлення волі, громадська догана, арешт, позбавлення волі на певний строк. Сьогодні важливу роль відіграють школи соціальної реабілітації. Адже щорічно майже 30 тисяч неповнолітніх здійснюють суспільно небезпечні вчинки і потребують направлення до цих закладів. За статистичними даними, з 1991 року в Україні спостерігається депопуляція населення. Причина – збільшення рівня смертності та зменшення народжуваності. Прогресує коефіцієнт дитячої смертності. Молодь не вірить в існування справжніх цінностей. Виник вакуум духовності. Багато хто з молодих людей не вірить у майбутнє, стабільне економічно й соціально. Брак цінностей, ідеалів або хибне уявлення про них призводить до бездуховності, жорстокості, оскільки попередні – зруйновано, а нові ще формуються. Дефіцит позитивного впливу на підростаюче покоління призвів до того, що домінуючими соціальними почуттями стали страх, неспокій, соціальний психотравматизм. Зростає такий прояв само руйнівної поведінки, як суїцид. Наведемо класифікацію само руйнівної поведінки у підлітків, вміщену у науково-методичному посібнику «Життєві кризи особистості». Рівень розладу особистості: 1) перед патологія; 2) непсихотичні; 3) психотичні. Тип само руйнівної поведінки: 1) загроза для життя; 2) шкода для фізичного здоров’я; 3) шкода для духовного й морального розвитку; 4) шкода для майбутнього соціального статусу. Ступінь соціальної адаптації: 1) стійка адаптація; 2) парціальна адаптація; 3) нестійка адаптація; 4) дезадаптація. Отже, само руйнівна поведінка не тільки фізично шкодить, але й порушує розвиток особистості, спричиняє втрату моральності.
- 4. 4 Н. Ю. Максимова подає класифікацію соціально дезадаптованих неповнолітніх, у якій типи «важких» дітей залежать від детермінант соціальної дезадаптації. 1. Неповнолітні, у яких опірність педагогічним впливам зумовлена не сформованістю особистісних структур, низьким рівнем розвитку моральних уявлень та соціально схвалюваних навичок поведінки (педагогічна занедбаність). 2. Неповнолітні, у яких опірність педагогічним впливам зумовлена особливостями в розвитку психічної діяльності (акцентуація характеру, емоційна нестійкість). 3.Неповнолітні, у яких опірність педагогам і батькам спричинена невмілими виховними діями (ситуативна важковиховуваність). 4. Неповнолітні, у яких опірність педагогічним впливам викликана функціональними новоутвореннями особистості (власне важковиховуваність). Динаміка розвитку відхилень у поведінці , за В. М. Оржевською, така: педагогічно і соціально занедбані підлітки; важковиховувані; підлітки- правопорушники, неповнолітні злочинці. Педагогічно занедбані – це майже здорові діти (фізично та психічно), які стали важкими через брак або неправильне виховання. Ці діти задовольняють свої бажання, не враховуючи вимог навколишніх дорослих. Тобто відхилення від норм поведінки набувають у них стійкості. Підлітки-правопорушники – це важковиховувані діти, які скоюють дрібні правопорушення, хуліганять. Крадуть. Неповнолітні злочинці – це важковиховувані підлітки, які скоїли кримінальні злочини. Отже, важковиховуваність завжди є чинником ризику. Значній кількості школярів – майже 60% - властива наркотична орієнтація, що стає причиною зростання правопорушень і злочинів серед неповнолітніх. Головною причиною, що зумовлює поширення наркоманії, є соціально- психологічний інфантилізм певної частини молоді, невміння спілкуватись, споживацькі погляди. Таке становище склалося передусім через те, як свідчать дослідження В. М. Оржеховської, що виховна робота спрямована на подолання негативних явищ, а не на їхню профілактику. На сьогодні одним із заходів запобігання дитячій бездоглядності є проведення профілактичних рейдів. До них належать обстеження населених пунктів, затримання безпритульних, дітей, схильних до бродяжництва,
- 5. 5 жебракування. За один рік рейди виявляють від 50 тисяч до 100 тисяч таких дітей. На жаль, кількість їх щороку збільшується. Найбільше таких дітей в Автономній республіці Крим, Дніпропетровській, донецькій, луганській, Одеській областях та в Києві. Під час проведення в 2003 році загальнодержавного рейду «Урок», було виявлено майже 8 тисяч підлітків, які не ходять до школи, тобто вже належать до категорії бездоглядних. Отже, з’ясувавши причини й наслідки соціального сирітства можна стверджувати, що подолати масову дитячу безпритульність можна лише за умов піднесення економіки та здійснення заходів соціально-правової охорони дитинства, узгодженої діяльності державних та громадських органів. Необхідно забезпечити турботу про дітей, які живуть в несприятливих соціальних умовах, розширивши мережу установ для безпритульних. Зіставивши дані, пов’язані з безпритульністю 20-х років минулого століття, з ситуацією з безпритульністю, що склалася в сучасній Україні, ми визначили такі спільні риси цих явищ: 1) перехід від одного політичного ладу до іншого; 2) перерозподіл капіталу; 3) безробіття; 4) соціальна незахищеність населення; 5) криза сімейних стосунків; 6) «антисоціальні» впливи оточення; 7) безробіття підлітків; 8) розформування установ для дітей та підлітків; 9) реформування освітніх установ. Решта причин безпритульності: революція; громадянська війна; біженство; неврожай; евакуація дітей з Росії – сучасному періоду не властиві. Як бачимо, суспільно-економічні, соціально-політичні та культурні передумови економічних криз перехідного етапу країни. ви явища безпритульності різняться, проте, значно більше спільного: це і причини її виникнення, і характер побутування. Тому масову безпритульність треба розглядати як закономірний наслідок соціально-економічних криз перехідного етапу країни.
- 6. 6